Новини Вінниці

Як вінничанин виїхав у Португалію відпочити на місяць і не повернувся

В кінці 90-х Віталій Шевчук очолював швейну фабрику в селі Ободівка Тростянецького району. Приблизно 300 осіб працювали в колективі. Для села це чимало. Директор проявляв активність не тільки на виробництві. У рідній Ободівці ініціював відкриття пам’ятника знаменитому земляку – художнику з світовим іменем Олекси Новаковському. Брав участь у створенні музею його імені. Йому дуже допоміг художник з Тульчина і близький друг Михайло Довгань. Організовував в Ободівці пленери художників. Познайомився з відомими земляками – художником Андрієм Чебикіним і письменником Володимиром Яворівським, з якими досі підтримує контакти (Віталій Шевчук бере участь у програмі Володимира Яворівського «Що ж ми за народ такий …»). Його друзями стали багато майстрів пензля з різних куточків України.

2 of 5

– Виїжджати за кордон не думав, – каже Віталій Шевчук. – Обставини змусили Сталося так, що податкові чинуші разом з іншими «контролерами», задушили фабрику. Протистояти тим, хто при владі, неможливо.

Згаданий Михайло Довгань порадив поїхати відпочити. У нього син працює в Португалії. Шевчук сподівався, що їде на місяць, не більше. А з тих пір пройшло вже 17 років.

Про життя в еміграції, про українців, розсіяних у далекій Португалії, Віталій Шевчук розповів під час недавнього приїзду до матері. Каже, такого приниження, як у рідній державі, українці не відчувають ні в одній країні світу. Принаймні, такими запам’ятав часів кінця 90-х.

1 of 3

– Якщо б на своїй землі вони мали такі умови, як за кордоном, перетворили б Україну в одну з найкращих країн світу, – переконаний Віталій Шевчук, один з організаторів створення Спілки українців Португалії, активний учасник українського суспільства в цій далекій країні.

Чотири тисячі кілометрів за кермом

Четвертий рік поспіль Шевчук приїжджає додому в той час, коли його товариш, згаданий художник Довгань, організовує в Тульчині пленер художників «Подільська вольниця». Художники працюють за межами міста у створеному Довганем туристичному комплексі «Козацька Левада». Тут, в дерев’яних будиночках, милують око вишиті рушники, предмети побуту старих часів, глиняний посуд, розмальована піч, біля якої стоять рогачі з котлами.

Художники, які зібралися з різних областей держави, зустріли гостя та його дружину пані Галину як хороших друзів. Галина народилася у далекій Карелії. Там її зустрів Віталій під час служби в армії. Жінка говорить щирою українською. Переїхала не одна – з матір’ю. Зараз вона живе в тому ж селі, що й мати чоловіка.

– У португальців теж є скрині? – питала гостя.

– Скриня, як і колесо, мабуть, не має національності, – каже Віталій. – Звичайно, вони трохи не такі, як у нас. Цей сплетений з лози. Але призначення має однакове – зберігати певні речі.

Приїхали Шевчуки на автомобілі. Питаю, чи не важко долати таку відстань. Каже, важко. Але тільки тоді, коли перетинаєш кордон з Україною.

– Хіба можна сумувати по розбитих дорогах, – каже Віталій. – Чи за тим, скільки платять людям. Мати, все життя відпрацювала з ранку до ночі, чесно працювала, має трохи більше тисячі гривень пенсії. Або з пихатими чинушами, для багатьох з яких прості люди – ніхто і ніщо, вони потрібні їм лише під час голосування, точніше, не вони самі, а їх голоси на свою підтримку. Сумую за мамою, за друзів, за тих місцях, де виріс…

Квартира з вікнами на океан

– Повернуся назад в Україну? – перепитує співрозмовник. – Не впевнений. Рідну землю не перестав любити і ніколи не перестану. Почуття патріотизму зміцнилося ще більше. Воно не залежить від місця знаходження людини.

У декількох десятках кілометрів від Лісабону у нього квартира. В дуже хорошому місці: одні вікна виходять на океан, інші – на гори. Незабаром після його переїзду прибула дружина з маленьким сином, він вже там закінчував школу. Двоє старших синів вчилися в Києві. Після отримання дипломів і вони переїхали до батька з матір’ю.

Віталій Шевчук не звик сидіти, склавши руки. Коли в 2000-му вперше прибув до Португалії, відпочивав недовго. Попросив сина Довганя, який зустрів його, підшукати якусь роботу. Починав, як і більшість працівників фізичної праці. Згодом організував власну справу. Правда, під час кризи у 2008-му воно прийшло в занепад. Однак без роботи людина не залишився. Каже, зараз отримує мінімальну зарплату, зате щасливий.

– Я там відчуваю себе вільною людиною, захищеною людиною, – каже він. – Звик до посмішкам, до дружби, доброзичливості. Здавалося б, прості речі! Але вони потрібні кожній людині. А їх у нас немає. Заходжу в магазин, питаю у продавця, скільки коштує товар, який хотів купити. Чую у відповідь: «Там є цінник». Наступна фраза звучить ще більшим обуренням: «Візьми окуляри, якщо не бачиш». Це говорить жінка, яка тримає в руках книгу. Якщо читає, повинна мати високий рівень культури, але поки з цим у нас не складається.

– Зміни все одно відбуваються, – зазначає співрозмовник. – Краще, звичайно. На них звертаю увагу при кожній поїздці додому. Цьому сприяє, зокрема, такий довгоочікуваний безвиз. Людина, яка хоч раз побував в кращих умовах, намагається ввести їх для себе. Це дуже добре, що українці стали частіше бувати за кордоном. Вірю, що колись і на нашій вулиці настане свято.

У Лісабоні буде пам’ятник Шевченку

Віталій Шевчук позитивно ставиться до того, що українці виїжджають за кордон. Каже, обмін змінює на краще людей, а значить, держава. Де б не осіли українці – в Європі, Америці або інших світах, вони скрізь зберігають свою українськість, свої традиції. Так само повсюдно проявляють свою працьовитість, доброту, щирість у стосунках з людьми інших національностей. Зазначає, що за це нас поважають у тій же Португалії, так само в інших державах.

На новому місці пан Віталій такий же активний, яким був удома. Він брав участь у створенні організації Спілки українців Португалії. Ряд інших об’єднань, зокрема, молодіжних, включили його до складу правління.

Каже, що наша молодь дуже активно пропагує культуру, традиції. Особливо проявляє себе в патріотичних заходах. На всіх антивоєнних заходах були присутні молоді хлопці. Разом зі старшими вони долучаються до збору коштів на підтримку наших бійців, які воюють на Донбасі. Громада українців збирає кошти на пам’ятник Тарасу Шевченку в Лісабоні. Вже визначено місце, де його встановлять, там є пам’ятний знак.

– Постійно запрошуємо до нас відомих людей – художників, артистів, письменників, – каже Віталій. – Вони привозять з собою частинку України. І навпаки, коли приїжджаю додому, використовую кожну можливість для розповсюдження інформації про Португалії, де одна з найбільших діаспор. Привозив картини португальських художників. Світ повинен знати про нас, а ми – про світ. Народна дипломатія відіграє дуже важливу роль.

Знаю, що ви там щасливі, але яка нещаслива Україна

– Я знаю, що панацея від усіх наших бід – самоврядування, народовладдя, – говорить Віталій Шевчук. – Кращого способу контролювати владу поки ніхто не придумав. На жаль, більшість людей скаржиться на владу в Києві, а при цьому не помічають сміття під ногами. За це дуже прикро.

Нинішнє свято Незалежності України подружжя Шевчуки святкують в Торонто. Про це пан Віталій повідомив після того, як повернувся до Португалії. Гостюють у сина. Він опинився за океаном, так одружився на канадийке.

– Обов’язково знайдемо час взяти участь у святкуванні разом з українською громадою в Торонто, – говорить співрозмовник. – Світ має більше знати про Україну та українців. Тому що ми варті!..

– Виталичек, радий за Вас усіх, знаю, що Ви там щасливі, тому що сама бачила, але яка нещаслива наша Україна, що такі діти покидають її території! – такі слова написала в листі Шевчука киянка Ольга Ліщинська після відвідування Лісабона і зустрічі з родиною Шевчуків. Красномовні слова. Що ще скажеш…

vinnytsianews

Click to comment

Leave a Reply

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Популярные новости

To Top