новини корупції

Як складається життя у людей, які виїхали з Луганська в 2014 році

Про події 2014 року намагаються говорити багато або намагаються не говорити зовсім.

Я купувала фарбу. Вибір був з воронезької і донецької. Я зам’ялася біля першої, а продавець урезонив – треба, мовляв, підтримувати вітчизняного виробника, беріть донецьку. І далі був спіч про те, що потрібно бути патріотом «республіки» і підтримувати свого виробника.

І, знаєте, це ще одна причина, чому я намагаюся менше говорити зараз, все більше перетворюючись в соціопата і аутиста. Це політика, про яку я не хочу говорити ні з ким. Слухати я ще можу, але довго – звільніть.

Та й взагалі, я помітила таку тенденцію, про події 2014 року намагаються говорити багато або намагаються не говорити зовсім. Причому жертвами обставин себе вважають і ті, хто виїжджав, і ті, хто провів літо в Луганську. І тим, і іншим, є що розповісти, є на що поскаржитися, що всі охоче й роблять, збираючись разом. І ще це як два береги, які ніколи не перетнуться. І тим, і іншим здається, що гірше всього було саме у них, тому що, виїхавши, вони губилися в здогадках, а залишившись, голодували або жили в злиднях. Хоча позбавлення були, що перше, що друге.

Мій приятель виїхав в Одесу – подалі від війни. Перед цим довго думав, куди подіти документи на квартиру. І залишив їх у сина в його приватному будинку, в підвалі, трохи прикопав, на випадок мародерів. А потім Одеса і той відпочинок затягнулися до листопада. А в мого знайомого весь гардероб був – це білі брюки, шорти, панама і плавки. І вік, знаєте, вже не той, щоб насолоджуватися життям у сезон дощів на курорті.

Коли було перемир’я, вони повернулися з дружиною поїздом. В чужому плащі, безглузді з їх валізою з панамками. А будинок у сина з впала всередину дахом!.. І став мій знайомий відкопувати свої документи вже в прямому сенсі з-під уламків з того льоху. І коли він докопався до підвалу, а потім вже до того кутка, де прикапывал свою папку в пакеті, виявилося, що думка про еміграція вже не абсурдна, а якась єдино правильна в їх ситуації з усіма хвилюваннями.

Але в його випадку все склалося добре – всі вижили, виїхали, знайшли там роботу, зняли житло і ніхто сюди ні під яким приводом і соусом повертатися і не думає. Ні за що! А мій знайомий приїжджає – лічильник на воду поміняти, оплатити комуналку, квартири провідати і старих знайомих, з’їжджаючи на тему війни майже відразу ж, так як сильніше в його житті потрясінь за все життя не було і, дай Бог, не буде.

Ще приятель – лікар. Теж виїхав на курорт. Біла кепка, лляні штани. Їли шашлики і за новинами на Донбасі спостерігали зі свого курорту з телеекрану. А містечко-то маленький, вони якісь дуже прикметні там опинилися. А рідня їм локшину вішає – кабінет тут свій відкриєте, ми допоможемо, свій бізнес буде…

А ввечері до них постукали українські військові. Безневинна, начебто, бесіда – хто ви, звідки, чому виїхали з Луганська, надовго, з якою метою. А мій приятель після новин та шашлику, гарячу став. І став на них стрибати зі своїх метра п’ятдесяти – де моя допомога біженця, де гроші, де підтримка нашій родині, що за питання?!

Військові офігіли злегка від його стрибків і напору, а вранці прийшли з порядком служити на сина. І після, вже до вечора, у сина теж трапилася еміграція. Обганяючи потяги і літаки, мчав на землю обітовану.

А мій знайомий тому в Луганськ. Тихіше води і нижче трави. Мовчить тепер про війну, відмовчується. Своє він уже сказав.

Facenews

Click to comment

Leave a Reply

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Популярные новости

To Top