новини корупції

Ядерна гра: Путін не посміє ослухатися

Відчайдушно намагаючись зібрати хоч якихось васалів у «близькому зарубіжжі», Росія сама вже перетворилася в ближнє зарубіжжя Китаю.

Вся історія розміщення радянських ракет середньої дальності в Європі – це історія військово-політичного абсурду. Які завдання покладалися на це грізна зброя його творцями? Ракети збиралися використовувати на європейському театрі військових дій в разі реальної великої війни з США? Але для цього існувало тактичну ядерну зброю. Ракети були інструментом стримування американського ядерного удару? З цим завданням набагато ефективніше справлялися радянські міжконтинентальні ракети, здатні знищити американські міста. А ось навіщо ще тримати під прицілом європейські столиці? Щоб залякати європейців і розвалити НАТО? Однак результати такого залякування виявилися якраз зворотними.

Це був той випадок, коли логіка виробництва виробу восторжествувала над військово-політичною думкою щодо його використання. РСД-10 («Піонер») була першою (звідси, мабуть, і назва) радянською ракетою з трьома боєголовками, що розділяються. Поєднати пристойну точність попадання по трьом різним цілям з міжконтинентальною дальністю конструкторам відразу не вдалося. Але не пропадати ж добру, навіть якщо воно не здатне завдати шкоди нашому головному противнику! Націлили ці ракети на європейські міста, наклепали кілька сотень. Головний противник в знак атлантичної солідарності розмістив в Європі «Першинги». За договором РСМД 1987 року між СРСР і США і ті, і інші ракети були ліквідовані, і обидві країни зобов’язалися припинити виробництво наземних ракет цього класу.

У російських державно-патріотичних колах ось вже більше тридцяти років вважається хорошим тоном вважати цей договір зрадницьким – на тій підставі, що формула «всі на всіх» означала, що радянських ракет було утилізовано значно більше, ніж американських. Віддав данину цим настроям і президент Путін у своїй знаменитій мюнхенській промові 2007 року. Договір РСМД він включив тоді у свій «обидничек», список несправедливостей, скоєних стосовно Росії з боку гордовитих переможців у «холодній війні».

Яка іронія долі! Через 11 з половиною років до Москви прилітає «яструб» холодної війни Джон Болтон, щоб зруйнувати наріжний камінь стратегічної стабільності (так сьогодні в Москві шанобливо величають договір РСМД), вмощується навпроти президента Росії і повторює того в обличчя основний аргумент проти збереження договору з його ж, Путіна, мюнхенської промови 2007 року: договір не дозволяє Росії (так само як і США) виробляти ракети малої і середньої дальності. У той час як сусідні держави (і ми знаємо, що це не Мексика і не Канада) виробляють та розміщують такі ракети у великих кількостях.

Дійсно, Болтон-2018 і Путін-2007 абсолютно праві. У Китаю таких ракет вже більше тисячі, і вони здатні тримати під прицілом найбільш густонаселені райони Центральної Росії. Так ось вона, можливість відновлення паритету в цьому класі озброєнь російськими військовими, давно стурбованими екзистенціальної військовою загрозою на східному напрямку! У жовтні 2009 року, розмірковуючи над цією загрозою, тодішній начальник Головного штабу Сухопутних військ генерал‑лейтенант Сергій Скоков висловив на офіційному сайті Міністерства оборони думка абсолютно очевидну і навіть банальну, але абсолютно неприпустиму для російського офіціозу в атмосфері останніх десятиліть стратегічного братання з Китаєм і спільної «боротьби з однополярним світом»: «Якщо ми говоримо про схід, то це може бути багатомільйонна армія з традиційними підходами до ведення бойових дій: прямолінійно, з великим зосередженням живої сили і вогневих засобів на окремих напрямках». То був останній випадок, коли російському воєначальникові вдалося вголос сказати про китайську загрозу. Незабаром Скоков був відправлений у відставку. При обговоренні загроз безпеці Росії «Китай» – це непристойне слово з п’яти букв, що в Москві категорично забороняється вимовляти.

А чого, власне, хотіли б домогтися Болтон і Трамп виходом США з договору РСМД? Я спеціально наголошую: Болтон і Трамп, тому що більшість в американському істеблішменті досить скептично ставиться до цього кроку. Пентагон не збирається розмістити ядерні ракети в Європі, тим більше, що європейські союзники категорично виступлять проти цього. Можливо, американські військові хотіли б розмістити якусь кількість наземних ракет в Тихоокеанському регіоні з метою стримування Китаю, але це їм не так уже важливо, у США там досить крилатих ракет морського і повітряного базування.

Підозрюю, що для Трампа та його радника візит до Москви – пробний крок в обговорюваній ними «велику угоду», чутки про яку мусуються вже більше двох років і в Москві, і у Вашингтоні. Болтону – Трампу маряться лаври Генрі Кіссінджера і Річарда Ніксона, чий альянс з Китаєм на початку 70-х перевернув хід «холодної війни» і визначив її результат на користь США. Наскільки відомо, 94-річний Кіссінджер кілька разів відвідував Трампа, пропонуючи йому вивернути угоду 1972 року навпаки – укласти на цей раз альянс з Росією для стримування Китаю. Дивно, що такий великий комбінатор не бачить різниці між Мао-1972 і Путіним-2018, наївно розглядаючи російського лідера як потенційного партнера для угоди. Але, щоб бути партнером, треба насамперед бути самостійним суб’єктом.

У Мао Цзедуна такої суб’єктності було більше ніж достатньо. Він оголосив СРСР свою гібридну війну, коли, спустившись на перон Ярославського вокзалу в Москві в грудні 1949 року, нагадав володареві полуміра товаришеві Сталіну про їх з товаришем Леніним зобов’язання повернути Китаю його споконвічні землі, відторгнуті в свій час імперіалістичних царським режимом. Угодою з Ніксоном Мао продовжив цю лінію протистояння з Москвою, а його спадкоємці сьогодні діловито освоюють навіть більш великі території Сибіру і Далекого Сходу, дозволяючи своїм молодшеньким стратегічним партнерам юридично вважати їх своїми. Але тільки до першого серйозного непокори.

Конфронтація із Заходом і курс на «стратегічне партнерство» з Китаєм призвели не тільки до маргіналізації Росії, але і до підпорядкування її стратегічним інтересам Китаю і до втрати контролю над Далеким Сходом і Сибіром, спочатку de facto, а потім і de jure. Ми просто не помітили, як, відчайдушно намагаючись зібрати хоч якихось васалів у «близькому зарубіжжі», Росія сама вже перетворилася в ближнє зарубіжжя Китаю.

Кремлівська клептократія видала китайським компаніям десятки ліцензій на довгострокову розробку природних родовищ корисних копалин. Пекін відкриває переробні виробництва на російській території, якщо на них будуть зайняті китайські робітники. Та ж програма включає в себе розширення прикордонних пропускних пунктів та «зміцнення російсько-китайського співробітництва у сфері трудової діяльності». У Китаї створена спеціальна держкомпанія для інвестицій у сільськогосподарське виробництво, що передбачають довгострокову оренду/скупку землі в Росії. У розпорядження КНР фактично надані величезні лісові та водні ресурси Сибіру і Далекого Сходу. Власне, Китай отримав все, що йому необхідно для перетравлення «зон випереджального економічного розвитку». За повторними ліцензіями китайці не прийдуть. Відтепер гра буде вестися виключно за китайськими правилами.

Сімдесятирічна китайсько-російська війна, що почалася в грудні 1949 року, закінчилася. Росія зазнала поразки. Пекін не наполягає поки на формальної капітуляції, тому що чинна російська адміністрація активно, щиросердно і плідно співпрацює з державою-переможницею, сприяючи планомірного розширення її «життєвого простору». Кримінальний кооператив «Озеро» виявився ідеальною ліквідаційною комісією Росії.

Не всі колеги погодяться з моїм аналізом. Тим цікавіше нам буде спостерігати результати контрольного експерименту або контрольного пострілу, якщо хочете, в суб’єктність російської держави. Станеться це 11 листопада в місті Парижі. Президент Франції дав зрозуміти, що він хотів би приєднатися до переговорів про договір РМСД у форматі «трійки» (Макрон, Трамп, Путін). На цій зустрічі Еммануель Макрон оприлюднює консолідовану точку зору Європейського союзу і запропонує Трампу і Путіну піти на модифікацію договору – заборона на розміщення ракет для Росії і США зберігається, але тільки на європейському континенті. Трамп, швидше за все, побурчить, посперечається трохи про російських порушення договору і врешті-решт погодиться. Здавалося б, для Росії в такому рішенні – очевидні вигоди: на заході для Москви зберігається «наріжний камінь безпеки» як гарантія від появи американських ракет, а на сході з’являється свобода вибору, на відсутність якої Путін справедливо скаржився у своїй мюнхенської промови. Вважаю, що Генштаб буде рекомендувати Путіна погодитися на пропозицію європейців.

Але китайське керівництво буде категорично проти. Це стане моментом істини; думаю, Путін не посміє послухатися. Він відмовиться від модифікації договору, і після провалу переговорів у Парижі американці з угоди вийдуть. Путін зможе тепер вже відкрито розміщувати в Калінінграді і Білорусії (але ні в якому разі не за Уралом!) заборонені договором РМСД наземні крилаті ракети 9М729 і в той же час говорити про нову гонку озброєнь, нав’язаної ненависними пиндосами, про що стоять спиною до спини з Великим Китаєм російських мучеників, для яких смерть світу в райському радіоактивному попелі красна.

Якщо ж ідея Макрона про трійці не реалізується і Трамп з Путіним будуть обговорювати долю договору один на один, то сценарій буде ще простіше. Саміт в Гельсінкі в липні цього року експериментально продемонстрував, що з якихось науці поки невідомих причин на зустрічах сам на сам Путін крутить Трампом як хоче. Так станеться і цього разу: вони вийдуть до публіки і оголосять, що договір залишається в силі. У Вашингтоні, на відміну від липневого скандалу, великого шуму з приводу поведінки Трампа не піде, а прогресивна світова громадськість, не виключаю, навіть номінує двох президентів на Нобелівську премію миру.

Facenews

Click to comment

Leave a Reply

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Популярные новости

To Top