новини корупції

Хлорний колапс скасовується. Надовго?

Хлорний колапс, на перший погляд, благополучно вирішилася.

До Харкова в спішному порядку завезли рідкий хлор з Румунії, «Дніпроазот» запустив виробництво, пропонуючи свій товар втридорога.

Від безвиході його куплять, звичайно.

З цікавістю чекаю, коли водоканали почнуть подавати регулятору розрахунки на підвищення тарифів на воду, тому що реагенти подорожчали.

В процесі обговорення деструктивної позиції «Дніпроазоту» тільки ледачий не висловився, що його потрібно націоналізувати або реприватизувати.

Всі здогадалися, що десь нагорі в цей час йшли підкилимні ігри: шантаж проти спроб забрати, знищити, посадити. Очевидно, що держава теж не стане ефективним власником. Приклад — Одеський припортовий завод, який також був зупинений через занадто високих цін на газ.

Держава, взявши на себе функції регулятора цін, не може встановлювати для держпідприємств одні тарифи, а для приватних — інші, тому реприватизація — не варіант. Втім, примус підприємств до закупівлі стратегічного продукту за кордоном також не можна назвати продуманою політикою.

Результатом цього штучно створеного дефіциту хлору повинен стати довгоочікуваний перехід на більш екологічні технології очищення води. У промисловому масштабі це дорогий і тривалий процес.

Перехід на іншу технологію з урахуванням розробки проектно-кошторисної документації, тендерних процедур та при наявності грошей може зайняти три-п’ять років. Тобто стартувати з відмовою від хлору треба було мінімум п’ять років тому.

Копаємо глибше і стикаємося з новою проблемою. В Україні існує загальнодержавна програма «Питна вода» на 2011-2020 роки, затверджена з благородною метою: забезпечити громадянам конституційні права на екологічну безпеку і гідний життєвий рівень.

Затвердивши гарантовані стандарти якості питної води, держава повинна була затвердити перелік заходів для їх досягнення. Передбачалося, що держава виділить на це 30% коштів, місцева влада — 70%.

Читаємо звіт Рахункової палати, яка в 2016 році оприлюднила свій аудит виконання програми. Висновок такий: гроші на її реалізацію держбюджет виділив тільки в перший рік її існування — 5,6% від потреби на той період, а регіони не далеко пішли від цієї позначки.

Зараз похвалитися, як і раніше, нема чим: розвиток та реконструкція систем централізованого водопостачання проводиться безсистемно.

«У рамках програми, яка виконується вже десять років, при її неналежному організаційному і фінансовому забезпеченні вирішити проблему забезпечення громадян питною водою в необхідних обсягах та відповідно до встановлених нормативів практично нереально», — йдеться у звіті.

Тобто програма «Питна вода» — не більше ніж декларація. Навіщо держава бере на себе зобов’язання, які не може виконати?

Немає грошей? Але в містах будують фонтани, укладають плитку і навіть проводять паради. Чому депутати всіх рівнів не голосують за, здавалося б, найважливіше — забезпечення людей якісною питною водою?

Тому що результат настане після завершення їх депутатської каденції, і поставлена лавочка краще сприймається електоратом сьогодні, ніж вода з-під крана в майбутньому? Якщо стандарти якості води залежать від голосування депутата, то, можливо, мудра влада повинна знайти «захист від дурня»?

Для цього достатньо внести об’єкти критичної інфраструктури в недоторканний списку, фінансування яких має здійснюватися майже автоматично. Всі інші «хотілки» місцеві ради і виконавча влада можуть реалізовувати тільки після того, як забезпечать воду нагальну.

Ця стаття витрат повинна бути захищена, як зарплата і податки: не виплатив — кримінальна відповідальність. Інакше хлорні колапси стануть регулярними.

Facenews

Click to comment

Leave a Reply

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Популярные новости

To Top