новини корупції

Війна на Донбасі: як примусити Путіна до світу?

Війна іде п’ятий рік.

Росія веде бойові дії на Донбасі, тому що вважає, що найефективнішим способом впливу на ситуацію в Україні. І Росія від цього силового важеля відмовлятися не збирається.

Навпаки, робляться величезні зусилля для дестабілізації України зсередини, для продовження війни, для розгортання нових військових баз і нових армій і нових дивізій в Криму, на захопленої частини Донбасу, на кордоні з Україною. Застосування військової сили показує, що Росія не збирається себе обмежувати, що Путін має намір і далі використовувати недипломатичні методи у відносинах з Україною. І тому можна багато повторювати слова «світ», «вимагаємо миротворців», «вимагаємо дотримуватися будапештський меморандум», але всі ці слова — пусте струс повітря, все це Путін не визнає. Світ і незалежність для України не будуть нам кимось даровані самі по собі — цього слід добитися, це має стати метою державної політики. Відповіддю на військову операцію Росії повинна стати ефективна військова операція України на Донбасі. Примусити Путіна до світу можна тільки з застосуванням комплексу заходів, дипломатичного тиску, економічних санкцій, інформаційної кампанії, і, насамперед, шляхом військової операції.

У суспільній свідомості військова операція на Донбасі зв’язується з трьома гіпотезами:

1. Військове рішення — це повномасштабна наступальна операція до кордону з великими втратами в особовому складі.

2. Росія обов’язково втрутиться і здійснить вторгнення в інші регіони України.

3. Росія буде застосовувати проти України всі види зброї, включаючи авіацію і оперативно-тактичні ракети, буде бомбити міста.

Ці гіпотези — фактори ризику, які усвідомлює українське суспільство і державу, але чи є ці гіпотези єдино можливими сценаріями?

Немає. Адже всі ці страхи були цілком актуальні і в 2014-му, коли держава була знищена і створювалося по шматочках, і будь-які активні дії дійсно могли привести до обвалення. Тоді ситуація в Україні була предметом глибокої стурбованості світової спільноти, але втручатися і брати на себе відповідальність за війну країни Заходу не поспішали. І, тим не менш, російська авіація не застосовувалася, російські ракети не обрушилися на українські міста, російська армія не провела загальну мобілізацію і вторглася в Україну силами до 20 тисяч військовослужбовців у складі 12-15 зведених батальонно-тактичних і ротно-тактичних груп. Тобто масштаб військової операції Путіна показує, що для досягнення поставлених політичних цілей РФ застосовує певний набір інструментів стосовно до конкретних умов.

Україна також повинна виробити доктрину і стратегію бойових дій на Донбасі.

Для цього необхідно вийти з світу гіпотез і апокаліптичних сценаріїв, і дати відповідь на чотири ключові питання:

1. Чого хоче Путін і можливо дипломатичне врегулювання і досягнення миру без ведення бойових дій?

Росія почала війну не для того, щоб її закінчити, а для того, щоб отримати інструмент тиску на Україну, і щоб використовувати війну на Донбасі як розмінну монету в питанні визнання Україною окупації Криму. Оскільки Україна і весь світ не визнають захоплення Криму, Росія буде продовжувати війну. Втручання у внутрішні справи військовими методами — типова стратегія для радянської та пострадянської імперії. За таким сценарієм Путін продовжує діяти в Карабасі, Молдові, Грузії, Таджикистані, Сирії. Цей сценарій використовується і в Україні. Росія використовує не тільки фінансові та економічні важелі, але й танки з піхотою. Тому очевидно, що досягнення миру неможливо без бойових дій. Причому формат уповільненої війни Путіна влаштовує навіть більше. 1-й і 2-й армійські корпуси російської окупаційної армії відчувають колосальний дефіцит особового складу, бойові підрозділи противника на передовій укомплектовані на 25-30% максимум, лінія фронту перетворилася в ланцюжок спостережних пунктів. У російських генералів немає дефіциту техніки, але є величезний дефіцит солдатів, готових вмирати в Україні. Війна залишається війною, поки є лінія фронту, навіть якщо тільки один солдат в місяць гине під вогнем ворога. Військова сила у війні на Донбасі повинна забезпечити паритет, необхідний для мирного врегулювання. Щоб змусити Путіна прийняти мирну ініціативу, треба показати, що військове вирішення для нього не має перспективи і більше того — є непосильним тягарем.

Україна не повинна показувати слабкість і безпорадність впоратися з РФ, а навпаки — демонструвати високу боєздатність. Важко шукати союзників, якщо ти постійно скаржишся на величезного ворога і сам розписуєш його зверхність. Треба доводити свою спроможність та ефективність умінням бити ворога. Всі воліють дружити не зі слабкими союзниками, які приносять свої проблеми, а з сильними союзниками, які домагаються всупереч опору результатів і успіхів.

Довіра до влади залишалося високим серед соціально активної частини суспільства весь період активних бойових дій.

Україна ще не сформувалася як держава, державні інститути вкрай слабкі і не можуть слугувати політичною опорою.

Україна може відбутися лише як система мобілізуючих проектів. І ключовим мобілізуючим проектом є війна.

Політика керівництва України на зниження ескалації бойових дій є важливою гуманітарною ініціативою, яка зберегла чимало життів. Однак політика умиротворення агресора за фактом перетворила війну з мобілізуючого проекту, який надавав авторитет влади, демобилизующий проект, який авторитет у влади забирає.

Війна залишається головним чинником української порядку денного.

Найбільш активні частини суспільства налаштовані патріотично, і захист Батьківщини була і залишається головним суспільним соціальним ліфтом.

Для посилення авторитету влади необхідна військова реформа, яка б дозволила знову перетворити війну в мобілізуючий проект.

При цьому зберігши важливі досягнення державної політики — Мінські угоди і досягнуте обмеження на застосування важких озброєнь.

Хорватія використовувала Дейтонські мирні угоди для того, щоб провести підготовку до військового розв’язання звільнення частини території своєї держави. Навіть незважаючи на введення миротворчих військ в Хорватію, забезпечити мир можна було тільки шляхом бойових дій. І хорвати говорили про світі — але одночасно з цим їх армія була реформована і бойові дії не припиняла.

Дипломатія необхідна, щоб укласти мир тоді, коли ми зможемо відповісти ударом на удар, і нав’язати ворогу свою перевагу на будь-якому обраному напрямку.

2. Що таке перемога у війні з Росією, чого треба досягти, яких умов і часу це потребує?

У перемоги є кілька рівнів.

Перемога у війні з Росією в політичному плані — це повна незалежність України від кабального російського впливу; повне повернення всіх окупованих територій; відмова РФ від усякого втручання у внутрішні справи.

Перемога в економічному плані — повна компенсація завданої РФ шкоди; інтеграція України з російської економічної системи в європейську.

Перемога у військовому плані — досягнення переваги на фронті в умовах локальної війни; створення армії, здатної завдавати нашому ворогові неприйнятні втрати; досягнення боєздатності армії, достатньої для проведення операцій по звільненню Придністров’я, Криму, Донбасу.

Для того щоб домогтися військової перемоги, необхідно пройти певний часовий етап змін. Хорвати змогли провести операцію «Буря» тільки після того, як успішно провели ряд невеликих наступальних операцій, обкатали в умовах маневреного бою командування, ударні частини і з’єднання, перевірили в бою боєздатність, техніку і тактику.

На першому етапі для української армії цілком достатньо досягнення мети № 1 — досягнення переваги на фронті на Донбасі в умовах обмеженої Мінськими угодами війни.

Що таке перевагу? Перевага — це нанесення російської окупаційної армії неприйнятних втрат з використанням дозволених Мінськими угодами видів озброєнь. Неприйнятні втрати — це по суті вибивання особового складу російських армійських корпусів, втрати, які повинні перевищувати поповнення. Неприйнятні втрати — це значить російські та місцеві найманці, які йдуть тільки за зарплатою на службу на Донбасі, будуть все частіше відмовлятися укладати контракти з-за високого ризику.

На війні армія повинна воювати, повинна збирати і виховувати людей дії, бути мобілізаційним проектом, щоб максимально ефективно використовувати головний ресурс — людей. Якщо армія не прив’язується до цілей війни, якщо армія не прив’язується до головного завдання — перемоги над ворогом, вона перестає розвиватися, скорочується кількість мотивованих людей, які хочуть служити. Цю основну проблему не вирішити жодним збільшенням бюджету. Армія, яка під час війни не хоче перемогти ворога, — це армія без душі. І ніяке поліпшення побутових умов її саме по собі не зробить боєздатною. Збільшувати військовий бюджет треба не для змісту лампасними бюрократії, а для того, щоб були забезпечені всім необхідним кращі — ті, хто веде бій на передовій, ті, хто готується до конкретних бойових завдань.

Підвищення боєздатності армії — це самий вагомий аргумент дипломатії.

3. Втрутиться російська армія і чи здатна вона розрізати країну по Дніпру, захопити лівобережну Україну?

По-перше, РФ не має цілей окупувати Україну або навіть її частину без гарантій, що це призведе до зміни політичного режиму в Києві.

По-друге, РФ не має сил, достатніх для проведення широкомасштабного наступу на центральну Україну.

Сьогодні зміст окупованих територій, у тому числі Донбасу і Криму, перетворилися на величезний тягар для російського бюджету та економіки. Це виснажує Росію і показує, що в разі розширення Путіним війни буде повний розрив з Заходом, і російська економіка в разі застосування «іранського варіанту» санкцій стрімко впаде. Без співробітництва з країнами Заходу імперія Путіна не здатна існувати. Немає сумнівів, що після п’яти років дипломатичних зусиль широкомасштабна агресія призведе до розриву відносин РФ зі США та Євросоюзом, які Путін намагається вибудовувати, розуміючи повну фінансову та економічну залежність від Європи і США. Інакше не витрачалися кошти під дорогі піар-проекти олімпіад і чемпіонатів. РФ не здатна розірвати контакти з Заходом, і тому формат невизнаної Україною війни, АТО або ООС — дипломатично Путіну дуже зручний. Невизнана війна дозволяє ухилятися від особистої відповідальності. Але в разі широкомасштабного вторгнення у керівництва України варіантів не буде — доведеться оголошувати війну. І можливостей ухилятися від відповідальності у Путіна також не буде — доведеться визнати війну. Але для Путіна визнати війну в Україні означає не менші ризики, ніж для України. Війна вимагатиме мобілізації всієї економіки, населення, і в РФ, на відміну від України, союзників у цій війні не буде. Путін це чудово розуміє.

Щоб вийти на Дніпро, Росії доведеться зробити зусилля, до яких вона на даний момент не готова навіть технологічно. А саме — провести мобілізацію армії, тому що діючі російські сухопутні і повітряно-десантні війська мають загальну чисельність до 360 тисяч осіб. Тобто російська кадрова армія, призначена для наземних бойових дій, має досить обмежену чисельність. Більше двох третин цього особового складу — це допоміжні, адміністративні структури, непридатні для бойових операцій. Бойовий склад російської наземної армії, яка може бути зосереджена для удару по Україні, не може перевищувати 100 тисяч людей по самим максимальним розрахунковим цифр. Тобто ніякого кратної переваги в силах російська армія порівняно з української не має. При цьому мотивація у російських кадрових військових досить невелика, це помітно по бойовим епізодам липня-серпня 2014-го року, коли російська армія втратила за наймінімальнішими оцінками близько 500 солдатів і офіцерів убитими і пораненими в боях з нашвидкуруч створеними і недосвідченими українськими силами. І це адже росіяни не штурмували міст. А сучасна війна ведеться в зонах забудови в населених пунктах, де, як показує досвід Сирії, навіть масоване застосування авіації і артилерії не може повністю придушити осередки опору. Для просування по Україні доведеться штурмувати вузли комунікацій — населені пункти, міста. Для цього потрібна піхота, однією технікою не впоратися. Тобто будуть втрати. І вже не сотні трун поїдуть в РФ, а тисячі. І це буде зовсім інший резонанс і наслідки.

Сьогодні, незважаючи на величезні проблеми та інституційну слабкість нашої армії, відсутність стратегії розвитку, чотири роки війни дозволили створити в країні унікальний мобілізаційний ресурс, понад 300 тисяч людей отримали певний досвід бойових дій, створені запаси матеріального забезпечення.

Українська армія поки не готова, на жаль, до ведення масштабних маневрених бойових дій, але до проведення оборонних операцій в містах — цілком.

4. Яким має бути військове вирішення конфлікту, і що треба зробити Верховному Головнокомандувачу, щоб зібрати тих, хто готовий йти в бій?

Яким чином можна дати мотивацію і залучити в армію додаткові сили мотивованих бійців?

Треба почати вести сучасну війну. Сучасна війна — це війна з збереженням всіх обмежень, передбачених Мінськими угодами. Звільнення Донбасу мобілізує кращу частину суспільства, створює величезну позитивну мотивацію, яка компенсує багато організаційні проблеми.

1. У складі кожної бойової бригади було б розумно визначити одного-двох командирів батальйонів, які володіють реальним авторитетом і досвідом бойових дій. Ці командири повинні отримати кредит довіри на підбір особового складу до своїх частин без будь-яких обмежень. Бойові батальйони повинні отримувати статус експериментальних бойових частин, з можливістю переходу на штати і організацію служби за стандартом НАТО, з спрощеною формою документообігу, з можливістю впровадження своїх програм бойової підготовки. Бойові батальйони повинні отримувати додаткові соціальні пільги, концентрація ресурсів і комплектність потрібна саме там. Таким чином, кожне бойовий підрозділ перетворюється на локальний мобілізаційний проект.

2. Кожна бойова частина отримує конкретну бойову задачу — знищення противника на певній ділянці фронту з застосуванням виключно дозволених по Мінську озброєнь. Основне значення надається ведення нічного бою малими групами піхоти, оснащення військ необхідним обладнанням, застосування снайперських груп і керованих ракет. Армія повинна воювати за єдиним задумом, але деталі планування слід передати на розсуд командирів батальйонів, на їх ініціативу. Виключивши втручання вищестоящих структур в оперативне управління боєм. Задум бойових операцій не завжди повинен включати в себе просування вперед. Мета — знищення противника. Нанесення ворогові втрат кожен день дозволеними засобами, без залучення уваги структур ОБСЄ. Для того щоб навчитися наступати великими силами, для початку треба навчитися знищувати 3-4 найближчих опорні пункти, ліквідувати оборону противника на цілій ділянці фронту. Це деморалізує ворога і додасть впевненості нашим військам.

3. Ділянки фронту для бойових дій частин повинні призначатися там, де є можливість застати ворога зненацька або там, де є мінімальні дистанції бою і треба придушити активність противника.

Бойові операції повинні носити наступальний характер, для зниження втрат необхідно вести найбільш активні дії вночі, з хорошим інженерним забезпеченням. В Україні є вже достатня кількість бійців, хто йде на свідомий ризик. Цих людей повинні об’єднувати спільні цілі. Армії потрібна мета, мета потрібна суспільству і державі. Визначення мети — це вже перемога.

4. Війна повинна носити характер комбінованих інформаційно-бойових операцій. Планування бойових дій має передбачати обов’язкове якісне інформаційне забезпечення. Військові дії мають в якості однієї з цілей включати відеофіксацію боїв, умілих дій українських воїнів, демонстрацію втрат противника.

5. Війна може стати мобілізаційним проектом і ЗМІ. Заради висвітлення бойових дій було розумно налагодити організацію взаємодії ЗМІ для інформаційного шефства над конкретними бойовими частинами. Залучити журналістів у процес захисту Батьківщини, зробити більш професійною їх роботу. Необхідно зайнятися системною роботою щодо висвітлення подвигів українських воїнів у війні, умілих тактичних рішень, грамотних дій, відзначати заслуги. Воїн повинен розуміти, що держава працює на прославлення його подвигу. Суспільство має кожен день розуміти — йде війна, це головна проблема, на вирішення якої зосереджено держава. Без інформаційної війни перемоги не досягти.

6. Концентрація ресурсів і бюджетне планування повинні отримати пріоритет — забезпечення бойових частин. Не можна розмазувати ресурси на всю величезну махину, треба створювати пріоритети, ресурси для цього цілком достатні.

Україна цілком здатна досягти перемоги у війні з Росією. Але першою умовою такої перемоги має стати визначення стратегії та планування. Треба починати з визначення мети, етапність її досягнення, часу і ресурсів. Але перемоги ніколи не добитися тим, хто думає і говорить лише про світ, поки нашу землю топчуть окупанти. Перемога у війні приходить до тих, у кого є розуміння цілей і воля їх досягти.

Facenews

Click to comment

Leave a Reply

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Популярные новости

To Top