новини корупції

Від Слов’янська до Іловайська: чи могла б Україна перемогти в 2014 році

Єдиний шанс перемогти, «закінчивши АТО за два тижні», був втрачений саме в Слов’янську.

Виповнилося 4 роки з дня фінального епізоду битви під Иловайском. Тоді, виходять з «котла» українські підрозділи, потрапили під ураганний вогонь російських частин. Підсумком цих трагічних подій стала загибель 366 українських бійців, зупинка настання ЗСУ на Донбасі і переклад війни в позиційну стадію, яка триває досі. Чи Могла українська армія запобігти поразки під Иловайском і перемогти влітку 2014 року?

Причини невдачі під Иловайском зумовлені вторгненням, як мінімум, восьми батальйонних тактичних груп російської армії, які обрушили фланг української армії на півдні Донецької області, взяли Новоазовськ, впритул підійшли до Маріуполя і прорвалися до Иловайску. В районі Іловайська діяли 14 підрозділів ЗСУ та шість підрозділів МВС — добровольчі батальйони «Донбас», «Дніпро», «Світязь», «Миротворець», «Херсон» та «Івано-Франківськ» загальною чисельністю до 1000 чоловік. Ці батальйони були такими лише на папері. Так батальйон «Донбас» налічував всього 192 особи, «Дніпро» — 78 бійців, «Миротворець» — 52. Інші ж «батальйони» мали у своєму складі не менше 30 осіб, тобто за своєю чисельністю поступалися взводу.

Але навіть у такому усіченому складі добробаты 18 серпня 2014 року майже захопили місто, який виявився укріплений набагато сильніше, ніж передбачалося раніше. Тим не менш, контроль над Иловайском забезпечував повну блокаду Донецька. Далі залишалося лише довести справу до перемоги, яку влітку 2014 року планували на вересень. Однак події другої половини серпня 2014 року докорінно змінили цей сценарій. В результаті прориву російських «відпускників», добробаты і підрозділи ЗСУ самі опинилися в «котлі». А так званий «зелений коридор», який росіяни влаштували для виходу з оточення, опинився коридором смерті – 366 українських бійців полягли під шквальним вогнем противника.

Чи можна було уникнути катастрофи? Для цього всю літню кампанію 2014 року слід було б будувати з урахуванням ймовірності російського втручання. Між тим, через рік після Іловайська, в Генштабі визнали, що ця можливість не враховувалася. Однак і до втручання російської армії, ВСУ цілком могли переможно закінчити війну, якби знищили терористів, які захопили Слов’янськ…

За даними джерел в Міноборони, розуміння того, що ВСУ може впоратися з проросійськими сепаратистами прийшло в кінці червня. До цього часу бойовики вже сформували так звані «ДНР» і «ЛНР» і контролювали цілий ряд населених пунктів в Донецькій і Луганській області, включаючи Слов’янськ, Краматорськ, Донецьк і Луганськ. Однак основні сили засіли саме в Слов’янську, під керівництвом Ігоря Гиркина («Стрєлкова»). Їх розгром з полоном самого Гиркина, залишав сепаратистів без «армії». У цьому випадку, як багаторазово доведено історією, перемога сама приходить в руки.

Для ліквідації незаконних «республік» була розроблена операція з перекриття державного кордону, щоб заблокувати сепаратистам постачання з Росії і просто задушити заколот. Станом на кінець червня 2014 року, для цього було достатньо знищити терористів «Стрєлкова».

У перших числах липня Слов’янськ був практично оточений і поразка бойовиків Гиркина здавалося питанням часу. Однак 5 липня банда Гиркина прорвалася в Донецьк. Українські війська безперешкодно зайняли Слов’янськ, звільнивши слідом за цим цілий ряд інших міст – Краматорська, Костянтинівки, Дружківки, і. т. д. Перемога здавалася беззаперечною, але саме упустивши Гиркина, українське командування сама поставила армію на шлях, який привів до поразки під Иловайском.

Зберігши так звану «слов’янську бригаду» і вийшовши на оперативний простір, «Стрільців» змусив ВСУ діяти чи не на всій площі Донецької та Луганської області, а також перекривати кордон з Росією. Однак кинуті вздовж кордону підрозділи 24-й, 51-й, 72-й і 79-й бригад ВСУ потрапили в кінці липня-початку серпня в так званий «Південний котел». Це була унікальна ситуація, коли малі сили бойовиків скували перевершують за чисельністю і оснащеності українські бригади, яких, до того ж, безперешкодно російська артилерія розстрілювала з того боку кордону.

Відповідати було не можна — вогонь по території РФ міг спровокувати вторгнення російської армії, до якого ми були не готові, але саме воно, зрештою, і сталося…

Самим відомим фактом обстрілу з «нуля» стала ракетна атака під Зеленопольем, 11 липня 2014 року. В результаті обстрілу, тільки за офіційними даними, загинули 19 українських військовослужбовців і ще 93 отримали поранення. Тобто, вже за станом на 11 липня стало зрозуміло, що Росія не залишиться осторонь і початкові плани розгрому бойовиків потребують серйозного коригування. Надалі, українські танкісти і десантники, які розблокували «Південний котел», відзначали всі возраставшее присутність російської армії у прикордонні. Особливо серйозно воно відчувалося під час боїв за Савур-Могилу в кінці липня-початку серпня.

З прикордонних битв найбільш боєздатні і укомплектовані українські бригади вийшли неабияк пошарпаними. Саме тому командування втратило резервів для відбиття удару російської армії під Иловайском. З іншого боку, навіть якщо б ці резерви і були, то Росія, швидше за все, все одно домоглася б результату, але тільки з допомогою більшої кількості військ. Тому вже перші факти обстрілів з «нуля» повинні були змусити командування в липні 2014 року перейти до оборони, закріпившись на зайнятих позиціях.

Інша справа, як би суспільство поставилося до такого кроку? Адже, крім боїв у прикордонні, наступ української армії на інших ділянках фронту розвивалося цілком успішно, викликаючи передчуття швидкої перемоги. Воно не зникало аж до 29 серпня. Для ейфорії були всі підстави: російські БТГ врятували «ДНР» і «ЛНР» від вірної загибелі. Розстріл «зеленого коридору» опустив людей з небес на землю, але до цього різке припинення наступу могло б викликати небажану реакцію в суспільстві. Згадайте численні пікети Адміністрації президента та Міністерства оборони з вимогами вислати підкріплення вже затиснутим під Иловайском добровольчим батальйонам.

Ось і виходить, що єдиний шанс перемогти, «закінчивши АТО за два тижні», був втрачений саме в Слов’янську. Все що сталося після цього, являло собою ланцюжок подій, які неминуче призвели до Иловайску. Уникнути цього можна було лише зупинивши АТО вже в середині липні 2014 року, не доводячи ситуацію до «Південного котла». Але таку ймовірність тоді ніхто не розглядав. З іншого боку, без поразок не буває перемог. Важливо лише зробити правильні висновки, щоб люди не загинули марно…

Facenews

Click to comment

Leave a Reply

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Популярные новости

To Top