Головні новини

Ви прозрієте! Хто такий Порошенко насправді і яка його мета в Україні…

Указ Порошенко, яким він ввів у дію рішення РНБО про заборону діяльності в Україні ряду інтернет-ресурсів і встановлення (продовження) санкцій проти ряду зарубіжних і вітчизняних юридичних та фізичних осіб, не тільки розділив суспільство на два табори, але і в черговий раз підняв хвилю суперечок про те, що країна поступово скочується до тоталітаризму з олігархами-грабіжниками на верху.

Про це говорить і ряд інших маркерів. Журналісти видання «Апостроф» розбиралися, які конкретно претензії суспільство може пред’явити нинішньої української влади і не варто говорити про її перетворення в «режим».

Авторитаризм. Верховенство принципу «я так вирішив»

Ніхто не збирається сперечатися з тим, що влада повинна робити адекватні кроки щодо осіб, фізичних та юридичних осіб, діяльність яких несе загрозу національним інтересам і безпеці України. Більш того, в умовах, війни — це прямий обов’язок влади (і тут велике питання, чому деякі з таких кроків у Петра Порошенка зробили тільки зараз). Проте небезпека в тому, що крім «виправдання війною» рішення нинішньої влади часом не мають під собою будь-якого іншого адекватного обґрунтування.

Деякі «заборонені» влада приймає рішення таємно, ігноруючи принципи прозорості та об’єктивності», порушуючи при цьому норми законодавства (наприклад, Закону «Про санкції») і навіть Конституції. І головне питання тут не в самому факті заборони тих же «Яндекса», «ВКонтакте», «1С» та інших, а в приховуванні від суспільства причин прийняття таких рішень.

Особливо цинічно виглядає, коли, з одного боку, Порошенко підписує санкції проти компаній та осіб, доцільність занесення яких санкційний список викликає у суспільства серйозні сумніви й обмежує свободи громадян, з іншого — блок його імені в Раді благополучно провалює закон про санкції проти Януковича і Ко, з якими все абсолютно зрозуміло. Це, як мінімум, створює передумови, щоб говорити про подвійні стандарти, і породжує питання про справжні мотиви включення в санкційні списки деяких компаній та фізичних осіб, яке відбувається за принципом «а я так вирішив».

Санкції. Боротьба з агресією, відволікання уваги або інструмент проти неугодних?

Ще раз підкреслимо: про необхідність забезпечити безпеку держави ніхто не сперечається, але при цьому влада повинна діяти у правовому полі та зобов’язана пояснити суспільству причини своїх рішень. Це ставиться їй Статтею 3 закону України «Про санкції», де сказано, що «застосування санкцій ґрунтується на принципах законності, прозорості, об’єктивності, відповідності мети та ефективності», а також нормами Конституції України, зокрема Статті 1 Основного закону, де говориться, що наша країна є демократичною і правовою державою.

Якщо діяльність «1С Мультимедіа Україна» шкодить чи може зашкодити Україні – потрудіться пояснити людям, яким чином — уявіть експертні висновки, аналітику, рішення судів та інші докази. У випадку з «Яндекс.Україна», перш ніж обмежувати право громадян на доступ до інформації – доведіть, що її діяльність завдає шкоди – продемонструйте суспільству відповідну кримінальні виробництва (логічно адже, є збиток – є виробництво, чи не так?) або оцінку наявності потенційних загроз. І так по кожному з фігурантів санкційного списку.

Складнощів бути не повинно жодних, адже коли РНБО готує відповідне рішення, воно виходить з матеріалів, переданих іншими органами влади (ст. 5 Закону «Про санкції» регламентує, що пропозиції про введення санкцій вносяться на розгляд РНБО парламентом, президентом, Кабміном, Нацбанком і СБУ). От нехай би й опублікували ці матеріали, дотримуючись принципу «прозорості», дотримання якої вимагає закон.

Тепер спробуємо пояснити, чому влада на це не піде. По-перше, шум навколо санкцій дуже вигідний нинішній владі, тому що відволікає увагу від інших нагальних питань, наприклад – провалу боротьби з корупцією. По-друге, є передумови вважати, що за деякими з фігурантів санкційного списку рішення могли бути ухвалені зовсім з інших мотивів, а не через зв’язків з РФ. І ці причини можуть бути більш ніж банальні – комерційні інтереси певних осіб, пов’язаних з владою.

За прикладами далеко ходити не потрібно – візьмемо ситуацію з українським лотерейним ринком. Сьогодні дві з трьох компаній, діючих на ринку, перебувають під антиросійськими санкціями, хоча представили всі можливі докази, що не мають ніякого відношення до РФ. Одна з них, до речі, не так давно була лідером по сплаті військового збору. Скільки ці компанії не зверталися у різні інстанції, аби дізнатися про причини їх включення у списки, або хоча б про те, з чиєї ініціативи це зроблено – відповіді вони не отримали. У свою чергу третя компанія – «УНЛ», про яку відомо, що фірми з нею співпрацюють пов’язані з фінансуванням терористів, під санкції чомусь не потрапила і стала сьогодні фактичним монополістом на ринку. Насправді все досить просто: реальний власник «УНЛ», як не раз повідомляли ЗМІ, український нардеп-мільйонер з провладної фракції.

Источник

Click to comment

Leave a Reply

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Популярные новости

To Top