новини корупції

Україна почала цінувати незалежність, коли вмилася кров’ю

Кожного року 24 серпня ми згадуємо одну-єдину, просту, але страшну істину: незалежність не отримується в подарунок. Вона виборюється. І навіть, коли здається, що ця незалежність була отримана мирним шляхом та все обійшлося – це не так

Офіційно українській Незалежності 27 років і 23 з них вона провела як не в добрі та достатку, так вже точно в мирі. Заколихана розповідями про стратегічні союзи з ближніми та дальніми, заспокоєна «братерством» з Росією, Україна, як би важко не було, постійно пишалася тим, що «в нас усе мирно». Святкуючи (а точніш було б сказати – відзначаючи) День Незалежності, більшість українців раділи… вихідному дню. А сама вона, оця незалежність, здавалася чимось незрозумілим та малоцінним: ну, розвалився тієї Радянський Союз, але ж все одно майже все, як було: нагорі – таке ж саме начальство, а в Москві – такі ж самі «старші брати», які кажуть своїм молодшим, не таким розумним родичів, що та як робити…

Цей сон було порушено лише один раз – коли спалахнула Помаранчева революція. Але й вона завершилася доволі мирно: обурені демонстранти домоглися свого, на чолі держави вставши Ющенко… А потім все повернулося «на круги своя» й знову – навкруги суцільні стратегічні партнери, а в Москві – все більш круті та все більш роздратовані «старші брати», які знову й знову, все жорсткіш та жорсткіш, наказують своїм «недорусським» родичів, що та як їм робити.

Це й справді страшно, але це – суспільний закон: подарована незалежність не цінується. Не має ваги. Україна (та й ті – далеко не вся, самі ж знаєте) почала цінувати свою незалежність лише тоді, коли вмилася кров’ю. Коли стала розуміти, що «старші брати» – зовсім не брати, а жадібні поневолювачі. Коли раптом побачила, що стратегічні партнери – лише тоді партнери, коли їм це так чи інакше вигідно, а як невигідно – то можна висловити «велику стурбованість» тай посидіти, подивитися – виборсаються ті дивні незрозумілі «не зовсім росіяни» чи підуть собі на дно? Як виборсаються – ну, можна їм тоді трохи підсобити тай сказати потім: це ми вас, мовляв, урятували, а ну – будьте нам вдячні! Як підуть на дно – можна продовжити Business as usual з традиційними «загадковими руськими»…

На мою думку, яку не поділяє більшість колег, Україна вже пройшла оту «точку неповернення» – принаймні, шанс на те, що вона знову буде тихо заколисана та впаде в мишебратьські обійми, є вкрай невеликим. І це не залежить вже від якоїсь конкретної особини на якійсь конкретній посаді – аж до президентської. Тому що за ці роки незалежність була осмислена, виборена, за неї, як не страшно це сказати, було сплачено криваву ціну. Тобто, вона стала такою, яку здобули, а не отримали у подарунок.

Тому сьогодні спокійно можна, скажімо, приймати вітання від сусідів, ближніх та дальніх – бо ця незалежність не залежить і від них. Можна дивитися парад та порівнювати: отак було в 2014-му, а отак – в 2015-му, а нині взагалі – ї нова техніка, нові талани, і хлопці-дівчата ну просто зовсім інакше виглядають. І можна розуміти, що, як би не казилися колишні поневолювачі, як би не лізли в бійку – їм вже просто нічого не світить. Тому що й бійці, й бойова техніка є не лише на параді, а й там, де вони лізуть. У 2014-му, на того страшного параді, їхала чи не вся техніка, зібрана по всіх усюдах (і, до речі – так, я вважаю, що ліпш вона була б там, на передовій). У 2018-му – ну, самі знаєте. Є, чим відповідати, вчора воно Айдар це цілком переконливо тім песиголовцям продемонстрував. А в 2019-му – хто зна, що буде? Може, тієї парад відбудеться в Донецьку, а може – в Луганську. У Севастополі – навряд чи так скоро, але теж відбудеться. Бо навчилися виборювати свою незалежність, а не випрошувати.

З Днем Незалежності України, світе!

Facenews

Click to comment

Leave a Reply

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Популярные новости

To Top