Головні новини

Справи Майдану: по ту сторону барикад

Що відомо про вбивства силовиків під час Майдану. Ніч на 20 лютого 2014 року. Група хлопців швидко перестрибує барикаду на розі Інститутської та Хрещатика.

В кількох метрах від них гуде полум’я. Майданівці ховаються за металевим сміттєвим баком, а потім починають закидати у вогонь автомобільні шини. Через хвилину в небо піднімається стовп чорного диму. Його підхоплює вітер і несе вгору по Інститутській. Хлопці повертаються за барикади. Їх відступ прикриває один із майданівців: діставши з-під куртки щось на зразок пістолета, він робить кілька пострілів у чорну завісу і біжить ховатися за саморобні зміцнення.

Над Майданом несеться гуркіт: це протестувальники видовбують з землі залишки бруківки, готуючись відображати штурм силовиків, незважаючи на оголошене перемир’я. На барикади постійно прилітають світлошумові гранати. У відповідь летять камені і «коктейлі Молотова». До початку розстрілів протестувальників залишається близько 8 годин.

Всього в ході подій Революції гідності, за інформацією Генпрокуратури, в Києві постраждали 2738 людина. 92 людини загинули. Сюди відносяться жертви як серед протестувальників, так і серед силовиків. Однак якщо розслідування вбивств майданівців просунулося вперед і дійшла до розгляду в судах, то про обставини загибелі силовиків інформації набагато менше. Це породжує інформаційний вакуум, який заповнюють численні міфи і маніпуляції. Які іноді намагаються використовувати і самі підозрювані у розстрілах майданівців.

Жонглювання цифрами

В кінці грудня 2018 року на телеканалі NewsOne відбулася прем’єра нового політичного ток-шоу. Провідним став один з ключових менеджерів каналу В’ячеслав Піховшек. Для пілотного випуску вибрали тему розслідувань злочинів, скоєних під час Революції гідності. На приклади маніпуляцій під час ток-шоу пізніше звернув увагу оглядач профільного видання «Детектор медіа» Ярослав Зубченко. Це і запрошення «центральним гостем» Михайла Добкіна, який під час Майдану в Києві очолював ОДА в Харкові, і поведінка самого Піховшека, який схиляв аудиторію до потрібних йому висновків.

Основою для розмови в студії стала тема розслідувань вбивств на Майдані, зокрема — частини злочинів, скоєних проти силовиків. Головний підсумок усього сказаного: ніякого розслідування обставин смертей правоохоронців немає. Нібито не можуть встановити навіть точну кількість загиблих.

— Чому 18 (я з цією цифрою не згоден, але офіційна статистика така) правоохоронців, які загинули від вогнепальних поранень, сьогодні забуті? — запитує головний гість Добкін.

— Я чув цифру і 32, які померли разом … — відповідає йому ведучий програми.

— Для мене більш або менш адекватними цифрами, пов’язаними з правоохоронцями, є свідчення в Святошинському суді, які все ж дані під присягою колишнім главою Внутрішніх військ Шуляком … 23 працівника міліції вбито, 932 поранені, серед них 257 з важкими пораненнями і 158 з вогнепальними, — озвучила свою версію міністр юстиції Януковича Олена Лукаш, також запрошена на ток-шоу.

За офіційними даними, в Києві за весь час Майдану загинули 13 правоохоронців. Все від вогнепальних поранень. І все протягом трьох днів — з 18 по 20 лютого 2014-го. Ця цифра доступна у відкритих джерелах і озвучувалася в тому ж Святошинському райсуді у справі про розстріли протестувальників. Ці дані вже не раз публікували. Зокрема, ще в 2015 році вийшов великий звіт Міжнародної консультативної групи (МДГ) з нагляду за розслідуванням подій на Майдані. МДГ діяла згідно з мандатом Ради Європи, а на результати її роботи часто посилаються адвокати колишніх беркутівців, обвинувачених у розстрілах 20 лютого.

У вже згаданій програмі на NewsOne брали участь і адвокати силовиків. Зокрема, Олександр Горошинський. Він, на відміну від Добкіна або Лукаш, називав ту ж цифру: 13 убитих серед працівників «Беркута».

Маніпуляції з кількістю загиблих силовиків на Майдані є лише частиною численних спроб спотворити події 2014-го. У той же час в соцмережах часто поширюють повідомлення про нібито приховування цієї кількості жертв серед протестуючих. До таких міфів можна віднести і історію з невідомими снайперами, які нібито розстрілювали і протестуючих, і правоохоронців з вікон готелю «Україна». За результатами слідчих експериментів не були знайдені місця, з яких хоча б теоретично вели вогонь і по майданівцям, і силовиків.

Що стосується 13 правоохоронців, які загинули в центрі Києва взимку 2014-го, то вони належали до різним підрозділам, отримали поранення в різних місцях і в різний час. Вісім служили у Внутрішніх військах, четверо в «Беркуті», ще один був патрульним з міліції.

Розслідування

Майже з самого початку слідство зіткнулося з проблемами. За словами самих слідчих, з якими вдалося поговорити Тижню, родичі беркутівців відмовлялися бути потерпілими у справах і не дуже хотіли співпрацювати. Та й самі силовики не надто охоче йшли на контакт. Тому протягом кількох років відчутного прогресу у розслідуванні не було, поки в 2016-му, в роковини розстрілів Небесної сотні, у медіа-просторі не з’явився Іван Бубонець. Активіст. Майданівець. Він на телекамери розповів, як вранці 20 лютого нібито вбив двох силовиків, щоб перешкодити «ліквідації Майдану». Ці ж слова Бубонець підтверджував у кількох інтерв’ю та документальному фільмі «Бранці».

«Безвихідь дала можливість використовувати зброю проти них, тому що вони використовували його проти нас … Вони кидали „коктейлі“, хотіли підпалити приміщення (консерваторії. — Ред.) … Мені потрібно було час, щоб визначити, хто командує процесом ліквідації Майдану. З свого професійного досвіду я вибрав двох командирів. Одного й другого. Більше нікого стріляти не треба було. Для цієї тактики було достатньо», — говорив Бубонець у «Бранцях».

Слідство прийняв це до уваги. Прокурори з Управління спецрозслідувань навіть встигли допитати Бубонця. Але тільки один раз, тому що на решту допити він не з’явився. Попутно слідство вийшло на іншого підозрюваного — Дмитра Липового, який нібито заявляв, що передавав Бубенчику зброю. Була проведена експертиза, під час яких встановлено, що з нього на Майдані поранили щонайменше одного силовика. Однак у момент, коли Липовому повинні були обирати запобіжний захід — домашній арешт, той втік до Польщі. У квітні 2018-го на кордоні з Польщею затримали і Бубонця.

Його доставили в Київ. Зачитали підозру. Дії майданівців кваліфікували за ст. 348 (замах на життя співробітника правоохоронного органу. — Ред.) і ст. 115 (умисне вбивство. — Ред.) Кримінального кодексу. Мова йшла про вбивство двох і замаху на вбивство одного працівника міліції. Однак далі цього справа не пішла. Активна громадськість обурилася. Мовляв, «за злочини проти протестувальників досі не покараний жоден працівник міліції, як можна судити майданівців?». Крім того, активісти апелювали до закону про амністію, який Верховна Рада прийняла в 2014-м. Прокуратура намагалася пояснити, що з юридичної точки зору такий закон нікчемний, оскільки створює низку загроз для самих майданівців в майбутньому.

«Якщо зараз навіть почнуться засідання і виробництва закриють за законом про амністію, то в майбутньому для Бубонця існують ризики знову опинитися в суді. Припустимо, влада в Україні змінюється. І активіста притягнуть до відповідальності за звинуваченням в умисному вбивстві! І засудять! Тому зараз ми повинні довести цю справу до суду в тому вигляді, в якому воно є. І якщо Бубонець дійсно захищався, це повинен визнати суд. Щоб надалі проти нього за тими ж фактами не відкрили нові кримінальні провадження», — пояснював у 2018-му під будівлею суду прокурор Донський групі активістів.

Однак ГПУ вирішила інакше. Реагуючи на хвилю громадського обурення, її керівництво замінило старшого групи прокурорів, які займалися розслідуванням дій Бубонця. Ним став заступник Юрія Луценка Анжела Стрижевська. І підозри активісту відразу зникла стаття про умисне вбивство. Тепер йшлося лише про замах на життя співробітника правоохоронних органів. Разом з тим у виробництві, в якому фігурує Липової, за даними джерел тижня, підозра залишилася незмінною.

Адвокати міліціонерів час від часу апелюють до того, що у майданівців була вогнепальна зброя. Іноді на судових засіданнях вони демонструють фотографії або стоп-кадри з відео, де в руках активістів видно то гладкоствольний мисливський карабін, то перероблений в карабін автомат Калашникова. Вони переконують: разом з майданівців на Інститутській гинули і отримували поранення силовики. Однак хто саме стріляв, захисники беркутівців не уточнюють, адже це має з’ясувати слідство.

Але припускають, що це могла бути або «третя сила» (доказів існування якої за п’ять років розслідувань ні прокуратура, ні активісти не знайшли), або самі протестувальники. Якщо повертатися до цифр, то офіційні дані Генпрокуратури, озвучені в суді, свідчать про наступне: 20 лютого під час протистояння в центрі Києва травми отримали 113 силовиків. З них 63 вогнепальні. Четверо вбиті. У той же час зафіксовано 233 травми протестувальників. 172 вогнепальні. 49 вбиті. Адвокати сімей Небесної сотні відзначають: цифри з пораненнями не зовсім відповідають реальності, адже багато активісти не зверталася за медичною допомогою. Не всі травми реєструвалися.

Підтверджують це і в прокуратурі: «У нас є потерпілий майданівець, який отримав наскрізне кульове поранення. Допомогу йому надавали медики, однак він дуже швидко повернувся додому. І відмовився бути потерпілим у кримінальному провадженні. Фактично він не зареєстрований», — розповідає голова Управління спецрозслідувань Сергій Горбатюк.

За весь час Майдану постраждали 1702 протестувальників. З них 321 отримав вогнепальні поранення. Загинуло 79 активістів (з них 66 у результаті вогнепальних поранень). Разом з тим за кілька місяців протестів були травмовані 1036 силовиків. З них 210 мали вогнепальні поранення. Вбито 13 співробітників міліції. Однак тут варто зауважити, що перші вогнепальні поранення на Майдані отримали саме протестувальники.

Це сталося 22 січня, коли загинули Сергій Нигоян і Михайло Жизневский. Такі були 25 січня — тоді помер Роман Сеник. Після цієї зброї не використовували до 18 лютого. Саме на цей день припадає більше третини усіх вогнепальних поранень серед майданівців і більше половини серед силовиків. Тоді ж загинуло дванадцять учасників протестів, сім службовців ВВ і один Беркута. Тоді ж вперше зафіксовані поранення з вогнепальної зброї серед силовиків.

У прокуратурі додають: під час Революції гідності разом з силовиками на вулицях повинні були знаходитися слідчо-оперативні групи, які в разі порушення закону повинні були це зафіксувати і почати свою роботу відразу на місці. Однак, як не раз відзначала прокуратура, таких оперативних матеріалів після Майдану залишилося досить мало. Особливо відеозаписів. Саме останні повинні були допомогти слідству з’ясувати, кого і за яких обставин було поранено. Незалежно від того, протестувальники це або силовики.

З початку розслідуванням справи займалася міліція. Згодом, після створення Управління спецрозслідувань, виробництва, що стосувалися поранення і вбивств силовиків, забрали туди. Прокурори, які взялися за нього, скаржилися, що не встановлені обставини отримання травм, час, місце тощо.

В результаті цього виробництва виділили справа Бубонця. Станом на початок 2019 року розслідування по ньому триває. Сам Бубонець на поруках і співпрацює зі слідством. Липовій досі в розшуку.

«Антитерористична операція» в центрі Києва

Факти насильства 20 лютого не можна розглядати окремо від інших ключових подій Майдану. Про одному з таких міг би багато розповісти генерал-лейтенант Станіслав Шуляк. У той час він очолював Внутрішні війська (ВВ) МВС, де було найбільше жертв вуличних протистоянь серед силовиків. Зараз він переховується в Росії. За даними слідства, оголошених під час судових засідань, Шуляк особисто координував дії ВР під час антитерористичної операції» в Києві в ніч з 18 на 19 лютого.

Як відомо з матеріалів судових засідань, в той день близько 11:00 силовики почали витісняти протестувальників з прилеглих до урядового кварталу вулиць. Фактично це перша, підготовча фаза до «антитерористичної операції», яка розгорнеться ввечері. Однак ключовим є ще один факт: саме вранці 18 лютого силовики починають масово застосовувати не сертифіковані в Україні російські спецзасоби посиленої дії і свинцеві патрони…

Російські спецзасоби посиленої дії завезли в Україну в січні. Патрони зі свинцевим і гумовим наповнювачем, зовні однакові, силовикам видавали упереміш. Як наслідок — серед протестувальників різко зросла кількість жертв і поранених. Це призводить лише до збільшення опору. У Києві починається вулична війна. Близько 14:00 з’являються перші поранені серед силовиків, а після 17:00 перші жертви. Це не зупиняє ні керівництво МВС, ні керівництво країни.

Слідство в Генпрокуратурі не раз відзначало: тодішній президент Віктор Янукович знав про те, що відбувається в центрі Києва. Знав про «антитерористичної операції» і міг її зупинити. Але не зробив цього. Тому з настанням темряви 18 лютого 2014-го починається штурм Майдану. Зіткнення тривають до ранку, кількість поранених зростає. Тільки 19-го настає відносне затишшя, яке протримається майже добу.

Використання силовиками зброї вранці 18 лютого — це, по суті, ключовий епізод всього Майдану. Адвокати беркутівців часто в розмовах і в суді намагаються довести, що смерті силовиків або безпосередня загроза їх життю були ще до тих подій. Вже згаданий адвокат Горошинської в ЗМІ посилався на нібито виявлених вранці 18 лютого снайперів в готелі «Україна», адвокат Варфоломєєв намагався пов’язати з подіями Майдану загибель міліціонера на околиці Києва вночі напередодні.

Якщо події 18 лютого можна пояснити фактичним вуличними боями, то стрільба по силовикам вранці 20 лютого не настільки очевидна. Протягом майже усієї доби 19 лютого жертв не було з обох сторін. А вже після цього 20 лютого з 8:00 до 9:00 гине четверо силовиків (вбивство двох з них спочатку інкримінували Бубенчику), а потім починається стрілянина з боку «чорної роти» Беркута», під час якої гинуть 48 протестувальників. Адвокати беркутівців намагаються пояснити дії своїх підзахисних «загрозою життю і здоров’ю».

В той же час існували цілком реальні загрози життю і здоров’ю протестувальників. Тут можна згадати групи титушек, які були задіяні для блокування частини шляхів відступу з Майдану Незалежності під час «антитерористичної операції». Згодом, в ніч з 19 на 20 лютого, частину цих самих «спортсменів», за інформацією джерел Тижня в Генпрокуратурі, зберуть в Ботанічному саду недалеко від метро «Університет». А Віктор Зубрицький, якого підозрюють у координації їх дій, нібито мав роздати їм близько 200 стволів зброї.

Надалі групи титушек повинні були використовувати цю зброю проти майданівців. Однак цього не сталося, і близько трьох ночі їх розпустили. Знову зібрали вже 20 лютого. І видали їм кілька сотень одиниць зброї зі складів МВС. За попередньою інформацією, це зброя також повинні були використовувати проти протестувальників.

Але з’ясувати, що ж сталося в результаті, зараз неможливо: інформація в цьому виробництві закрита для громадськості. До всього варто додати чутки, які курсували з 19 лютого на Майдані з підготовки ще одного штурму. Разом ці факти можуть свідчити про те, що протестувальники мали цілком вагомі підстави готуватися до нових зіткнень і з силовиками, і з «спортсменами». Тому їх дії можна було б вважати самозахистом.

Однак поки що це лише припущення. Щоб їх підтвердити або спростувати, потрібно всебічне розслідування тих подій. Як з боку силовиків, так і з боку майданівців. А отримана інформація, хоча б її частина, повинна стати відомою громадськості, що дозволило б надалі уникати маніпуляцій на цю тему. Керівництво прокуратури, очевидно, протилежної думки. Ще в травні 2018 року Тиждень направив в прокуратуру запит на спілкування зі слідчими у справі загиблих правоохоронців. Відповідь надійшла за підписом заступника генпрокурора Анжели Стрижевської. Він фактично складався з одного речення: «Інтерв’ю на сьогодні недоцільно і може зашкодити розслідуванню».

Андрій Голуб, Станіслав Козлюк; опубліковано у виданні Тиждень.UA

«>

29.01.2019
09:41
Источник

Click to comment

Leave a Reply

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Популярные новости

To Top