новини корупції

Сергій Лозниця про природу протестів у Росії і

В інтерв’ю Жанні Нємцової український режисер Сергій Лозниця розповів про відмінності протестів у Росії, і про своєму фільмі, представленому на фестивалі в Каннах.Гість програми «Нємцова.Інтерв’ю» — український режисер Сергій Лозниця. У цьому році його фільм «Лагідна» представлений у конкурсній програмі Каннського фестивалю. Фільм знятий за однойменним оповіданням Федіра Достоєвського. Його дія розгортається в наші дні. Стрічка оповідає про одну історію битви проти політичної системи. Про тему протестів і в Росії, про те, як вона відображена в творчості Лозниці, режисер розмовляв з Жанною Нємцової.

Жанна Нємцова: Навпроти мене український кінорежисер Сергій Лозниця. Сергій, вітаю! І спасибі велике за те, що погодилися на інтерв’ю. Сергій, ви переїхали до Німеччини у 2001 році. В цьому році ваш фільм «Лагідна» увійшов в основну конкурсну програму Каннського кінофестивалю. До речі, ця повість Достоєвського не раз була екранізована, але ваша інтерпретація — досить вільна. Чому ви вибрали саме цей сюжет?

Сергій Лозниця: Добрий день, дякую за запрошення! По-моєму, в 2010 році, коли я закінчив фільм «Щастя моє», мені прийшла в голову ця ідея. Якщо «Щастя моє» — це доля чоловіки в цьому просторі, то ця картина — про долю жінки.

— Дія перенесено в наші дні?

— Дія перенесено в наші дні. Це навіть не дуже вільна інтерпретація, це взагалі дуже далеко від Достоєвського, це «Лагідна». Дуже далекий мотив, але, коли я писав сценарій, я намагався посперечатися, правда, нічого не вийшло, тому що герої, які почали вискакувати, самі по собі виникати з цього темного кута, поміняли все: весь хід дії і розв’язку. Я хотів зробити фільм, в якому героїня в кінці здійснює вчинок, який ми від неї не чекаємо, але виявилося, що в цьому просторі це зробити складно.

— А що ви хочете сказати цим фільмом? Тим фактом, що ви перенесли його в сучасність? Це сучасні російські реалії?

— Я нічого нікуди не переносив, адже тема вона ж не змінюється з часом, як і російські реалії. Вони теж не змінюються з часом.

— А які вони для вас — російські реалії?

— Ви маєте на увазі що? Умови життя? Ну, як же, — наприклад, відсутність закону, відсутність особистості, неповага до людини. Власне, це ж ніколи не зникало.

— А можете перерахувати 5 переваг життя в Німеччині або в Берліні в порівнянні з Москвою для вас особисто? Або 3?

— Вами ніхто не цікавиться (сміється). У цьому сенсі ви відчуваєте себе розслабленим.

— А вами цікавилися?

— Якщо ви сідаєте в ліфт, наприклад, ваш сусід питає, в яку квартиру ви йдете, а потім після цього дзвонять в квартиру дільничні міліціонери, то це не дуже приємно.

— Давайте поговоримо про вашу творчість. Я подивилася два ваших документальні фільми. Я думаю, ви навіть можете здогадатися, що це за фільми. Це «Майдан» і «Подія». «Майдан» присвячений подіям в 2013-2014 роках. «Подія» — про путч 1991 року. Правда, ви не взяли Москву, Ленінград. Чому вас взагалі зацікавив громадянський протест?

— Перша причина, бо це приголомшливий матеріал, чудово знято. І ніхто не знімав на плівку. Я не бачив більше ніякого матеріалу, знаю, що в Москві всі камери були закриті. Я зняв цю картину або змонтував, і ми озвучили (її) після того, як я зробив фільм «Майдан», оскільки потім я побачив цей матеріал зовсім іншими очима. Різниця між цими двома революціями або, це путч був — з одного боку, а з іншого боку — революція, в тому, що в 91-му році активною була влада, їй це було необхідно. Мені здається, що все це готувалося. І все, що ми спостерігали, було великий, дуже вдалою, успішною, постановкою.

— Тобто це не народна революція?

— Ну, народ намагалися якось дуже активно залучати. Туди навіть нагнали танки, щоб люди вийшли, як-то обурилися і так далі. Але в момент, коли, наприклад, в Петербурзі підняли прапор, а це практично революція — повісити Андріївський прапор, триколор — люди розійшлися протягом півгодини, і там було не так багато людей. А дивно, що мітинг в півмільйона учасників, по-моєму, на Палацовій площі, 20-го числа, здається, пройшов протягом однієї години двадцяти хвилин. Як хороший фільм. Та десь годину в годину дев’ятнадцять, у мене є повна фонограма цього мітингу, Анатолій Собчак сказав: «Дякую всім за підтримку, зараз повертайтеся на робочі місця, продовжуйте тихосенько (тихенько. — Ред.) працювати і, коли ви нам потрібні, ми вас запросимо. Про інших діях ми оповістимо». Ви можете уявити собі таке в Києві? Людину винесли б з трибуни.

— А що відбулося у Києві?

— А що сталося? За цей час народилися люди, які стали живими. І я пам’ятаю дуже добре, як всі раділи: 90-й рік, трансформація, комунізм назавжди помер, назавжди це звалилося, все пішло. І єдиний, хто не радів, це був Мамардашвілі (Мераб Мамардашвілі, філософ. — Ред.) Він сказав: «А я з вами не згоден з усіма». А з ким він не згоден? З Михайлом Гифтером, наприклад. А чому? Тому що те, що не жило, не може і померти. Так от для того, щоб з’явився протест, необхідно, щоб багато чого ще зійшло всередині себе: чоловік зійшов, повага до нього… Такі поняття, як гідність, мої особисті інтереси, бажання відстоювати ці інтереси. Поняття того, що я частина громадянського суспільства. Все це з’явилося.

— А в Росії це з’явилося?

— Ні, немає.

— У цьому році, 26 березня, пройшов масовий мітинг, присвячений знесення п’ятиповерхівок, або давайте скажемо, реновації… Чому ні?

— Коли я бачу, що стоять мужики на вулиці, площа Пушкінська, і якісь телепні, одягнені у військову форму, з кийками, ось ці ось космонавти, хапають бабусю і тягнуть кудись в автозак, жорстоким чином. І бігають тільки фотографи! Жодна людина не підходить і не протестує, не каже: «Що ви робите? Так не можна!». Так взагалі бути не повинно в світі! Це дуже серйозно. Це демонстрація для всіх того, що так можна, так потрібно. І це показують, це репродукують і прищеплюють відсутність всього людського. Це расчеловечивание, яке було в радянський час, яке продовжує існувати і зараз.

А що стосується п’ятиповерхівок, хто знову створив цю ситуацію? Ось, хто створив цю ситуацію? Мене завжди дивувало взагалі-то відсутність базової юридичної освіти у населення. А воно ж не винна, що у нього немає базової юридичної освіти. Ми зараз дізналися, що квартира належить вам, вона приватизована, а будинок належить місту. Про це треба говорити! Не про те, що хтось зносить цю, п’яту, десяту п’ятиповерхівку. В основі лежить обман. Не може тут у Німеччині квартира належати вам, це частина будинку, а весь будинок належить всім мешканцям.

— А скажіть, чи правильно я розумію, що ви з фантастичним песимізмом дивіться на громадянський протест в Росії, на відміну від того, що відбувалося?

— Ну, все це несерйозно поки що, на мій погляд, виглядає. Я не повинен про це говорити, я не перебуваю там, звичайно, але мій сторонній погляд такий. У нас дуже сильна традиція «Гапонов», ось що я вам скажу.

— Знаєте, я, повертаючись до ваших фільмів. Я побачила, що і в тому, і в іншому фільмі є представник духовенства.

— Так.

— Чому?

— Тому, що вони там є. Тому, що вони там грали важливу роль.

— Тоді я відбиваю — політиків адже практично ні на Майдані.

— Тому що не вони там були важливі…

— А чому духовенство було важливим, поясніть, будь ласка.

— Історія з політиками, я не знаю. Але це дуже важливий інститут суспільного життя. Особливо західна частина України, там люди дуже віруючі. Ви коли приїдете в будь село або село, де церква є, ви побачите, як вранці в суботу всі в білих одежах йдуть у храм. Кожні 4-5 годин на Майдані була молитва. І був момент, ми зняли його, коли молилися представники всіх конфесій, крім православних Московського патріархату. Всі конфесії: іудеї, мусульмани, адвентисти, автокефальна церква, Київський патріархат православний і так далі, їх багато.

— А яку роль зіграли представники духовенства?

— Вони пояснювали людям, чому люди там стоять. І це теж є у фільмі.

— Я дивилася ваш фільм.

— Так, і там це є. Ось важлива фраза. Що вони хотіли? Як можна змінити стан речей? Не протистоянням, не війною, а покаянням! Це щось інше. Це колективно не робиться, тому що це внутрішня робота. І я тут же згадую один з розповідей Варлама Шаламова. Ось як ми, вони сидять в цьому глухому селі, десь там Магадан, зима, жах, кошмар всього того, що є ГУЛАГ, а розмова про що? Про те, як же ми з цього будемо вибиратися. Це дуже цікава розповідь. Покаянням! Ось єдиний шлях, іншого немає. І про це говорили священики. Вони, між іншим, стояли в тих місцях, де були не наймані хлопці з «Беркута», а де були солдати, які не по своїй волі туди прийшли. Стояли з іконами, як-то намагалися оберігати, щоб і ці солдати не постраждали. Дуже гідна роль духовенства…

-Що якби не було Майдану? Як би розвивалися події?
Якби не було Майдану?

— Так. Ось з поточного моменту.

— Він би був пізніше. Справа в тому, що виходу з того стану речей, який склався після розпаду СРСР, іншого немає. Ніхто добровільно вам ні влада, ні право продовжувати справу Леніна і Сталіна — не віддасть. Якщо ви хочете жити, а це питання виживання, то ви змушені будете битися.

— Я розумію, що ви не політик, тому, напевно, не зовсім правильно ставити це питання, але, тим не менш… Що якщо б вас попросили вирішити проблему Криму. Як би ви це зробили?

— Дуже просто. Його треба віддати. Треба просто повернутися в положення того статус-кво, яке було до того. Тому, що це було зроблено в порушення всіх домовленостей, які брала на себе Росія. Хоча б це може поправити якось репутацію тих людей, які прийдуть до влади. Це дурість, що народ Росії не підтримає такий крок, це дурість.

— Ну, тепер будуть.

— Не знаю, тому що це все, знаєте, як божа роса.

— Якщо б вам одна з голлівудських кіностудій запропонувала написати сценарій і стати режисером блокбастера?

— Ні, немає.

— Ніколи в житті?

— Ні.

— Чому?

— Тому що ви втрачаєте ступеня свободи. Тому що ви потрапляєте в певний механізм, в якому вам виділена певна роль. А я з нею не згоден. Тому що я не можу висловити те, що я хочу робити. Тоді я буду робити те, що хоче ще дядько, крім мене. Мене це не влаштовує. Ось такі умови мене не влаштовують. Навіщо це мені потрібно?

— Ви брали участь в компаніях в підтримку українського кінорежисера і політв’язня, засудженого на 20 років, Олега Сенцова. Але нічого не допомогло. Що ви думаєте ще можна зробити для того, щоб російська влада його звільнили?

— Отже, існують два шляхи. Один шлях використовує Ізраїль. Це шлях ігнорування взагалі всіх міжнародних законів. Ось це людина, який повинен бути, наприклад, в Ізраїлі чи це чоловік, якого ми повинні звільнити, ми його звільняємо. Всі. І вони діють, незважаючи ні на що.

Це держава, яка захищає громадян своєї країни. У цьому сенсі будучи громадянином України, не можна бути впевненим, що Україна буде вас захищати. Хоча у неї є сили, які здатні виконувати такого роду завдання.

З одного боку, це неможливо. З іншого боку, буде тільки гірше. Я думаю, що лідери великих держав, які можуть натиснути якимось чином і виторгувати щось, можуть допомогти. Більше нічого. Ну або зміна режиму в Росії. Ось 3 шляху, мені здається.

І ще, а раптом таке буває, в Росії таке буває, ось так раз і випустили. Чому — ніхто не дізнається… Дуже сподіваюся на це. Може бути хто-то так вчинить. Так, загупали мені думки по тім’ячку. Просто ось так застукають думки.

— Буває, до речі.

— Буває, так. І потім все так вдячні. І що-то за це прощається. Слов’янське рішення цього питання, минаючи логіку, дуже хотів би, щоб це так сталося.

— Сергій, більше вам спасибі.

— Так, дякую.

Ця новина також на сайті Deutsche Welle.

Facenews

Click to comment

Leave a Reply

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Популярные новости

To Top