новини корупції

Працівники полтавської бібліотеки відмовились спілкуватись українською з відомим вченим

У головній бібліотеці Полтави зі мною навідріз відмовилися говорити українською. Що це — дикунство? зневага? невихованість? свідомий виклик?

І що — нам і далі бути толерантними? До кого — «вати»? — із дешевими дипломами українських вишів?

А тепер трохи сюжету. До цієї бібліотеки зайшов із звичним візитом — подарувати свої книжкові новинки. Одна із заступниць директорки спровадила мене чомусь до відділу комплектування. Краще вона б цього не робила…

Пройшли перші п’ять хвилин, а там уперто продовжували спілкуватися зі мною… російською. На моє толерантне прохання перейти на державну сталося так, як у того класика: «і тут Астапа понєсло». Остапами виявилися практично всі працівники цього відділу.

Та найагресивніше вела себе така собі Тетяна Максимова. Ось пару показових витягів із того наступу: «ми нє гасударствєнниє служащіє, поєтому нікто нє заставіт нас гаваріть на украінском», «єто вєлікій язик Пушкіна», «а пачєму я далжна с вамі гаваріть на украінськом»?

Згадали і про «многоязичіє» у Верховній Раді і про те, що я перший, хто звернувся до них із такою «нєобикновєнною» просьбою.

Шокувала тональність розмови: наступальність, нахабство, впевненість у безкарності.

Власне, це досить частий випадок, з яким стикається кожен із нас у державних установах культурницького чи наукового напрямку діяльності.

Показовим був випадок у Ніжині два роки тому, коли в державному краєзнавчому музеї навідріз відмовилися проводити екскурсію українською студентам-журналістам, яких я привіз туди з Києва.

Тоді я закликав студентів не бути байдужими в питаннях, що мають бути для українців принциповими. І ось наслідок тої небайдужості: за майже рік боротьби за відстоювання своїх прав на рідну мову нам вдалося добитися звільнення директора того музею товариша Назаренка з посади. Опублікував … вісім публікацій у місцевій і центральній пресі, лист до Мінкультури, кілька телефонних двінків до керівіниутва РДА та ОДА.

Ну і як бути із цим випадком у Полтаві. Знову пройти мимо? Знову — «а кака разніца», а нічого не зміниться?

До речі, ця бібліотека, де вільно почувається не справжня українська інтелігенція, а відверто промосковська «вата», носить ім’я… Івана Котляревського.

Источник

Click to comment

Leave a Reply

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Популярные новости

To Top