новини корупції

Допоможе Транскаспійський газопровід економіці Туркменії?

Конвенція про статус Каспію дозволяє Туркменії прокласти газопровід в Азербайджан, домовившись тільки з Баку. DW про те, що може перешкодити появі Транскаспійського газопроводу.Допоможе Конвенція про правовий статус Каспію утримати на плаву туркменську економіку? Вона, за оцінками багатьох зовнішніх спостерігачів, вже глибоко занурилася в кризу — соціально-економічне становище Туркменії експерти оцінюють як найбільш драматичне серед прикаспійських країн. Але начебто тепер, після того, як конвенція, підписана в Актау в середині серпня на саміті лідерів п’яти прикасписких країн формально дозволила Ашхабаду на основі двосторонньої домовленості з Баку тягнути газопровід через Каспій в Азербайджан, не питаючи дозволу Росії, Ірану та Казахстану, у туркменів з’явився привід для оптимізму.

Конвенція про статус Каспію — шлях до Транскаспійського трубопроводу?

Закріплення в конвенції положення про достатність таких двосторонніх домовленостей, на якому впродовж понад двадцяти років Ашхабад наполягав, але зустрічав незмінне опір Росії та Ірану, відкриває шлях для іноземних інвестицій в Транскаспійський газопровід (ТКГ). Його маршрут — через Каспій і Кавказ в Європу, що обіцяє вихід туркменського газу на європейський енергетичний ринок. І, відповідно, в перспективі дає можливість владі в Ашхабаді поповнити спорожнілу казну.

Невипадково російський експерт по Центральній Азії Аркадій Дубнов у інтерв’ю «Новій газеті» пояснив досягнення консенсусу при підписанні конвенції тим, що Москва погодилася знехтувати своїм правом вето на прокладку газопроводу з Туркменії до Азербайджану, а Іран перестав наполягати на розділ Каспію на п’ять рівних частин, що не влаштовувало інших каспійських партнерів».

У Туркменії підписання конвенції було на офіційному рівні зустрінута з захопленням і піднесено як особиста заслуга президента країни Гурбангули Бердимухамедова. «Національні ЗМІ розтиражували його неймовірні дипломатичні здібності, завдяки яким після двадцяти п’яти років вдалося підписати доленосну угоду. Крім цього, в Ашхабаді підписання конвенції прямо пов’язують з економічними та інвестиційними бонусами для Туркменії, заявляючи, що саме тепер для країни відкриваються додаткові можливості транспортування своїх енергоресурсів. На думку туркменського офіціозу, тепер інвестиційний клімат країни заграє для міжнародних компаній новими фарбами», — заявила в інтерв’ю DW живе в Швеції експерт по Центральній Азії Вікторія Родіонова.

Чи вистачить грошей для ТКГ?

Однак співробітник Інституту країн СНД Андрій Грозін не вважає, що Ашхабад в Актау наблизився до вирішення своїх економічних проблем. Він визнає, що, з одного боку, досягнення угоди про статус Каспію підвищує капіталізацію туркменських газових ресурсів, оскільки формально відсутність цього документа сприймалося як перешкода для інвесторів, зацікавлених у ТКГ.

Хоча, зауважує співрозмовник DW, на рівні МЗС Туркменії і до підписання конвенції неодноразово озвучувалася думка, що є такий документ, чи нема його, а питання прокладки труби стосується тільки тих країн, по території яких вона пройде. Зате тепер стане ясно, наскільки це перешкода дійсно заважало будувати трубопровід з Туркменії до Азербайджану.

«У сухому залишку ми маємо теоретичне спрощення можливого прокладання такої труби. Але тепер постають інші проблеми: чи відмовиться Туркменія від своєї традиційної позиції будувати трубопроводи тільки по своїй території, і чи буде в цьому випадку готовий прокладати трубу по дну поза свого простору, окресленого конвенцією? Чи знайде Ашхабад на це гроші? І, головне, чи є у Туркменії газ в достатніх обсягах, щоб наповнити таку трубу?», — запитує Грозін.

Вистачить туркменського газу для Китаю?

«Адже китайці досі не побудували четверту гілку газопроводу з Туркменії, яку за планом повинні були здати ще в 2017-м. у них Гроші на це є. Мабуть, в КНР з’явилися сумніви, чи треба цю гілку будувати. А чому, якщо до зафіксованих у договорі 65 мільярдів кубометрів газу на рік поки далеко? Я припускаю, що це пов’язано з сумнівами КНР в можливості Туркменії надати такий обсяг поставок», — міркує експерт.

У цих сумнівах він не самотній. Їх, зокрема, в інтерв’ю інтернет-ресурсу Zonakz.net висловив і живе в Казахстані сходознавець Олександр Князєв, який стверджує, що в минулому році туркменські енергетики не змогли поставити Китаю газ в обсягах, обумовлених контрактами. Негативний прогноз на цей рахунок у Князєва на нинішній, а також наступні роки.

Андрій Грозін переконаний в тому, що ресурсу, щоб конвертувати підписання конвенції практичні результати, у Ашхабада немає. «Навіть якщо трубопровід в Азербайджан з’явиться, він швидко не вирішить проблем, які зараз переживає Туркменія. Гроші Ашхабаду потрібні не завтра, а вчора», — підкреслює він.

Конвенція і суперечки прикаспійських держав

Співрозмовник DW звертає увагу на те, що ідею підписання конвенції по Каспію активніше інших просувала Росія, яка, з одного боку, керувалася думкою, щоб надати послугу Ірану, прагне мінімізувати конфліктний потенціал по всьому периметру своїх кордонів. «А з іншого — хотіла продемонструвати, що може вирішувати застарілі проблеми, причому шляхом досягнення консенсусу. І, отже, що російська дипломатія є позитивним чинником», — вважає Грозін. Однак при цьому проблеми, що існують між прикаспійськими державами, нова конвенція разом не знімає.

Питання між Туркменією, Азербайджаном, Іраном, пов’язані зі спірними родовищами і постачанням вуглеводнів, залишилися невирішеними, констатує експерт. Більше того, вже після підписання документа вони загострилися.

«Після саміту в Актау Туркменістан і Іран замість того, щоб зняти або хоча б не піднімати спірні питання, подали синхронно один на одного позови в міжнародний арбітраж. Це можна пояснити лише тим, що Ашхабад не цілком задоволений ситуацією, що виникла. Це підтверджують і військові навчання безпосередньо перед самітом у туркменській зоні Каспійського моря, в яких взяли участь кораблі ВМС і прикордонної служби, авіація і спецназ. Південна частина моря продовжує буяти протиріччями, і в Ашхабаді це розуміють», — вказує Грозін.

Пуски крилатих ракет з Каспію і гонка озброєнь

Торкаючись військової складової підписаної конвенції, потрібно пам’ятати про те неспокої, яке викликали в Ашхабаді запуски російських крилатих ракет з акваторії Каспію по цілях в Сирії восени 2015 року. Знімає підписаний в Актау документ частина цього неспокою і, розглядаючи питання ширше, чи сприяє він демілітаризації Каспію, на якому, як протягом останніх років стверджують військові оглядачі, прикаспійські країни змагаються в місцевій «гонці озброєнь»?

«Повідомлення про те, що ці питання прямо ставилися на обговорення, я не чув, хоча очевидно, що розмова про демілітаризацію Каспію, який вівся на саміті, цього сюжету стосується. Але накласти в рамках конвенції реальні обмеження у сфері оборонного будівництва — хоч на Росію, хоч на інше прикаспийское держава — важко. І в цілому цей документ підписаний з міркувань геополітичної властивості, а не пов’язаних з військовим будівництвом або з економікою», — вважає Андрій Грозін. На його думку, підписана конвенція автоматично не веде до послаблення гонки озброєнь на Каспії.

У свою чергу, Вікторія Родіонова, посилаючись на наявну в неї інформацію, зазначає, що тема військової активності Росії в каспійському регіоні сьогодні не викликає явного інтересу у Ашхабада. На думку співрозмовниці DW, Туркменія при бажанні може ухилятися від гострих обговорень цього питання з сусідами, пославшись на свій статус нейтральної держави.

Ця новина також на сайті Deutsche Welle.

Facenews

Click to comment

Leave a Reply

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Популярные новости

To Top