Новини Вінниці

Децентралізація по-Гайсинському. Відкритий лист голові Гайсинської міської ради Вінницької області Анатолію Іллічу Гуку

Всі ми, читачі нашого друкованого незалежного часопису та його сайту, автори, редакція добре інформовані, що відбувається в політично-суспільному житті України зусиллями вищих ешелонів влади. Знаємо, що робить, а, головне, НЕ робить Адміністрація президента, Кабмін, і що «виробляє» Верховна Рада, дії народних депутатів якої охрестили нещодавно словом «цирк»… Але ми дуже мало інформовані, що відбувається в регіонах, на місцях, у маленьких містах і містечках. Мені довелося з травня місяця ц. р. і до цього часу знайомитися з цим лихом на прикладі політики місцевої влади моєї малої батьківщини — 25-тисячного міста Гайсин, Вінницької обл. Все, що я з родиною побачила, можна охрестити одним словом «беспрєдєл».

В країні лише минулого року оголосили реформу місцевого самоврядування та «децентралізацію» влади, яка б мала надавати більше прав саме місцевім громадам у самоуправлінні, а в місті Гайсин її вже давно втілює міська рада, альо фальсифіковано, перекручено. Бо глава місцевої влади пан Гук, як виглядає, взявши на себе всі повноваження громади і працює за принципом «я тут господар», маючи у своєму повному розпорядженні міську раду, газету «Гайсинський вісник» та й усі інші виконавчі підрозділи. (Це не дивно, оскільки керує містом пан Гук майже 11 років). Такий висновок можна зробити на прикладі ставлення до краєзнавчого музею Гайсинщини.

Нащо нам це знати? Як у краплині роси відбивається промінь сонця, так на Гайсинському прикладі висвітлюється кризу державного управління в країні на всіх рівнях, зокрема, збочене розуміння децентралізації, що проявляється у самоуправстві та недотриманні законів. Знаті, щоб прагнути змін.Закордоннимукраїнцям — щоб допомагатиматериковим. Останні теж добре знають та активно читають нашу газету в онлайні, бо вона, як незалежна, сміливо та об’єднання єктивно відображає злободенні події годині.

Отож, у цьому матеріалі три головні герої конфлікту: міська рада в особі його голови Анатолія Гука, його «партнер» — однодумець у справі втілення ідеї забудови охоронної зони музею, голова спілки учасників АТО Микола Данилюк, а також музей в особі його працівника — завідувача сектором Сергія Васильченка.

Анатолій Гук – із 2006 року голова міської ради м. Гайсин, Вінницької обл.

Сергій Васильченко – із 2012 року – завідувач сектором краєзнавчого музею Гайсинщини

Знайомтеся з листом панові Гуку

Пане вес, шановний Анатолію Іллічу!

Прошу зупинитися, заспокоїтися і спрямувати увагу та всі претензії до завідувача сектором музею Сергія Васильченка на мене, автора цього матеріалу. Заяву-прохання у Міністерство на ім’я міністра культури НищукаЄ.М. (навіть двічі) написала я. І відділ музею цього міністерства відвідала наприкінці травня ц. р. теж я. Вважаю, що остання крапка в реакції міністерства на мою заяву як журналіста НЕ поставлена. Ще перебуваємо у переписці із заступником міністра культури Мазур Т. В., начальником управління охорони пам » ятників Єпіфановим О. В., завідувачем відділом музеїв міністерства Чорногором Ст. Ст.

*****

Шановний пане вес! Я люблю свою Батьківщиною, зокрема, і мою малу батьківщину — Гайсинщину. Я — майже гайсинчанка, зі села Кисляк. Я люблю природу і не терплю, коли її зубожіти, забирають у людей кисень. Тім більше, задля своїх власних інтересів, а не людей. Я ще люблю справедливість і не терплю наруги над людьми з чистою совістю, патріотів-ідеалістів (романтиків), які сьогодні, в тяжку годину для України, на вагу золота, і до яких я зараховую і Сергія Васильченка…

Мені і моїй доньці стало невимовно шкода тієї сторічної липи, яку разом з іншими деревами та кущами за вашим розпорядженням, без пред’явлення документів, в один день викорчували на площі 300 кв. м охоронної зони музею (простою мовою — на його подвір’я ї). А називається ця територія «охоронна зона», тому що музей міститься в будівлі, яка є пам » ятником архітектури початку ХХ ст. Ми побачили свіжі «могили» цих дерев 20 травня 2017 року, коли відвідали краєзнавчий музей Гайсинщини. Цього ж дня залишили у Книзі відгуків музею наш просторий запис.

Представляв музей як екскурсовод завідувач сектором Сергій Васильченко. Він розповідав з таким захопленням і глибоким знанням історії Гайсинщини, більше того, із залюбленістю в неї і таким ентузіазмом, який затримав нас там надовго. По-дитячому тішився, демонструючи нам щойно придбану за свої гроші десь на «блошиному ринку» військову шинель часів Другої світової. До речі, він там єдиний із професійною освітою. А ще — він великий патріот із чіткою громадянською позицією. Всі дні перебував на Майдані, будучи пораненим. Зрозуміли, що в музеї злагоджено здійснюється колегіальне керівництво.

Були приємно вражені роботою музею і обурені тим, як його фактично повільно, зі «знанням» справи, витісняють зі свого законного приміщення (так зване «повільне рейдерство»). Музей розташований у центрі Гайсина. Виникає питання: кому і навіщо знадобилось поступово витіснити музей та заволодіти землею в центрі міста? Тісно — експонат на експонаті, цікавим раритетним експонатам немає місця, відсутність робочого місця для працівників, якась причеплена «стеля» над головою з офісного гіпсокартону. І це в приміщенні, що є пам » ятником архітектури. І ця підвіска стелі теж, як виявилося, результат вашого, пане вес, волюнтаристського розпорядження, бо тієї «косметичний ремонт» (фактично — руйнування з огляду на ті, що це — пам’ятка архітектури) не був узгоджений, наскільки нам відомо, зі спеціалістами ні музею, ні міста, ні району, ні області саме з точки зору заборони руйнування внутрішнього архітектурного інтер’єру єру та оздоблення.

А потім жахнулися, що почало відбуватися після цього…

І я, як журналіст, не могла пройти повз цей «беспредєл» і в плані господарювання, і в плані сьогоднішнього несправедливого тиску на людей, які заслуговують на вдячність і допомогу, а не на злостиве їх оббріхування. Йдеться про працівників музею. На яких не лише ви, пане вес, розгнівалися-розлютилися, але й представники організації, яка за вашим розпорядженням, отримала частину приміщення, яке, за законом, належить музею. Звичайно, господар ві. Альо як викроїти можливості, щоб задля одних не зачіпати інтереси інших — в цьому мистецтво менеджменту. Вам пропонувався варіант (всі тім же невгамовним, незручним Васильченком: надайте на тій годину для організації АТО вільне приміщення (на тій годину приміщення переселеної дитячої бібліотеки) і таким чином збережіть можливість жити і розвиватися музею. Але — ні. Відібрали для них 83 кв. м площі музею. Проте, маєте войовничих власних лобістів.

Ми ще відслідковуємо, хто є хто в цій організації. На даний момент, нічого не стверджуючи, лише констатую факт, що, на жаль, нині багато розвелося і псевдоатошників. На даний час пан Микола Данилюк (стверджує, що він полковник розвідки майже СБУ) стає виконавцем волі та розпоряджень гайсинського міського голови і його команди. Реактивно виступивши у «Гайсинському віснику», а 18 липня заявивши Сергієві Васильченку: «Якщо не перестанеш бігати, я тобі вб’ю і готовий відсидіти». (Свідок анресивних погроз — один зі співробітників музею).

Голову поліції м. Гайсин та прокурора прошу вважати цю інформацію офіційною журналістською заявою про погрозу фізичною розправою над завідувачем сектором музею Сергієм Васильченком з боку голови організації ветеранів АТО м. Гайсин пана Данилюка.

*****

Пам’ять пам’ятаєте, пане вес, минулого року зникла з будівлі музею металева стандартна таблиця «Пам’ять пам’ятник архітектури початку ХХ ст.»

Як ви думаєте, хто і навіщо її міг зняти та пошкодити? У нас є здогадки. А вісь не здогадка, а незаперечний факт, що ви, пане вес, до цього часу відмовляєте музейникам (зверталися до вас неодноразово) її повторно виготовити та поновити? Чому така впертість?

Гайсин, 12 липня: на які питання не відповіла місцева комісія

У своєму зверненні до Міністерства культури як до найвищого в країні органу, що відповідає за сферу культури в країні (яке ви, шановний Анатолію Іллічу, маєте на руках також), я просила саме Міністерство перевірити законність дій місцевої влади щодо низки питань.

Написала одразу в Міністерство через те, що Вінницька обласна державна адміністрація давно знає про конфлікт «міськрада — музей», але не втручається із зрозумілих причин. На нашу думку того, що всі «свої».

Просили міністерство відрядити, бодай, як виняток, свою комісію в Гайсин достатня у складі двох спеціалістів — музейників. На шкода, не вийшло. Про це в наступному матеріалі.

Альо Міністерство все ж надіслало вам на міськраду вказівку, щоб ви самі собі перевірили і написали висновок (?!) — відповідь — на свої порушення (закону, положень, дій), що й було ретельно вами зроблено.

Комісія у складі 12 підпорядкованих вам осіб 12 липня була створена, а вже 13 липня (без попередження за 10-12 днів, згідно з правилами) була вже в музеї на перевірці. Знову ви припустилися законодавчої помилки.

Отож, користуючись законним медійним правом доступу до службових документів, я їх отримала.

Уважно прочитала «Акт комісії Гайсинської міської ради про перевірку роботи за 2017 рік краєзнавчого музею Гайсинщини від 13 липня» (голова комісії — Філімонов А. П., начальник відділу забезпечення діяльності виконавчих органів влади).

Ознайомилася також з аудіозаписом розгляду цього питання на сесії міської ради 21 липня. В таку епоху розквіту інформаційної сфери живемо: не встигли ви, пане вес, сказати «А хто ж вас фінансує?» та миттєво, «аварійно» закрити сесію, як це стало відомо журналістам.






Чесно кажучи, ніяково за наших земляків — членів комісії, серед яких, мабуть, є нащадки козацького роду, яких на Поділлі було чимало, і які проявили себе лицарями в боротьбі за волю, справедливість і незалежність України у 1917-1922 рр. Де ви, нащадки Ананія Волинця? (Прізвища інших гайсинчан, борців за правду, дивіться у відповідному розділі музею).

Базові питання чи проблеми члени комісії постаралися акуратно обійти. На цілу сторінку про ті, якою фарбоюпобілені стіни та підлога 11-ти кімнат музею; що «відсутнє фондосховище»; що деякі «експонати звалені в купу і виглядають неестетично». Серед головних недоліків — «порушення приписів ведення діловодства» :), «не проводитися ретельно реєстрація наказів», «відсутня номенклатура справ», «затверджений штатний розпис не відповідає наказу міністерства від 2012 р.». Тобто, штатом не достатня. «У стінах із зовнішнього боку будівлі випадає цегла».

Серед висновків і пропозицій: «Без повноцінного директора не можна виконувати роботу» (очевидно, мається на увазі, що директора, згідно зі штатним розписом, лише «половина», тобто, він працює на половину ставки). До слова, з трьох штатних завідувачів секторами один теж на півставки. У висновках: «Так і не з’єднання явився фаховий працівник». Дозвольте, панове, а у Сергія Васильченка спеціалізація «історик-музеєзнавець» з вищою освітою (альо незалежний, незручний правдолюбець — це ж «кістка в горлі», кому потрібен такий директор, щоб лиш нерві псував?» — пробую вгадати думку членів комісії). Далі «ґрунтовне»: «Змінити режим роботи, щоб вихідний був у понеділок». (До слова, ми з’єднання явилися в музеї в суботу, він працював, у черзі чекали курсанти військового училища також зі самого Києва, що прибули на військовому автомобілі). А ще: «І провести поточний ремонт». Забігаючи наперед: «Борони Боже проводити такий, як вже частково, незаконно кілька років тому провели, і який треба демонтувати. Бо в будівлі, що є пам » яткою архітектури, не маємо права міняти інтер’єр, зашивати оригінальну фігурну стелю гіпсокартонними плитами. Обережно! Це — порушення закону.


Шановний пане Філімонов! Ви, як голова комісії, є відповідальним за якість її роботи-перевірки. Акт перевірки написаний у звичному стилі радянських часів: перелік очевидних фактів, але нема радикальних пропозицій. Де, бодай, висновки-пропозиції як вирішити одну з основних проблем музею — розширення приміщення. В «Акті» прозвучало: «експонати (є раритетні), скидані на підлозі, що не естетично», «експонати-копії треба перенести в інше приміщення». Яке «інше»? Питання оминули, бо треба було б логічно рекомендувати: «Спілку учасників бойових дій АТО перевести в інше приміщення, а звільнену площу повернути музею». Отож, про найголовніше — ні слова.

Міська сесія як продовження стилю роботи Верховної Ради

Слухаючи хід сесії Гайсинської міської ради, перед очима візуальна картина сесії Верховної Ради останніх днів про зняття недоторканості з депутатів: галас, одночасна розмова, вигуки, нездатність ведучого втримати лад у залі.

У вступному слові пані, яка доповідала про перевірку музею, прочитала частину «Актом перевірки стану музею за 2017 рік», де йшлося про недоліки, додавши до прочитаного, що «порушується дисципліна працівниками, беруть одноденні відпустки без пояснення» і що треба «оновити раду». Звучали запитання на кшталт «А скільки музей заробляє?». Резюме доповідачки (стиль збережено): «Музей є комунальною власністю і має право створювати комісію (безумовно, маєте — авт.). Альо коли працівники музею ллють бруд на голову депутатів, а ми своїми руками виділяємо їм гроші, а вони розповідають, що ми тут робимо, то це — неприпустимо. Я вважаю, що ми не можемо їх годувати».

Найбільша інтрига сесії — це виступ запрошеного, вже згаданого опонента працівників музею, голови відділу спілки учасників АТО Данилюка М. М., який одразу заявивши, що, оскільки вони з музеєм перебувають в одному приміщенні, то «на перспективу треба нас об єднати». Підстава? Приблизно така: «Ми хороші, а вони погані». До нас люди ходять, а у них 2 групи учнів… за рік. (До слова, може прочитаєте Книгу відгуків музею? Я читала — море відвідувачів і подяк. Цитую: «Вісь смороду скрізь пишуть, навіть президенту, присутні тут (а це в. о. директора музею Ігор Стриженов та завідувач сектором Сергій Васильченко — авт.) хочуть менескомпрометувати, не зробивши в житті нічого, не збудувавши будинку, не посадивши дерева»… Овва!А зате, пане Данилюк, за вашої підтримки міська рада, а може, і завдяки вашій проекту, викорчувала сторічні дерева та кущі в охоронній зоні музею, щоб розпочати будівництво іншого проекту. «Разрушим до основанья?» Як вже було? Пошесть «ламати» продовжується у країні понад 20 років: зубожіти заводи, фабрики, шахти, перетворюючи їх на металолом, руйнують історичні будівлі у великих містах, забудовуючи їх хмародерами, зрізують сотнями гектарів ліси, крадучи у майбутніх поколінь кисень. …Гайсин не відстає від загальнодержавної тенденції? Ось і розчистили місце для будівництва, яке в наші часи — найвигідніше джерело доходів!!! Чи не це, бува, основна причина?

І ще одне, вже «по дорозі». Ви кажете, Миколо Миколайовичу, що працювали в розвідці? То малі бі бути добрим психологом. У чому ви лише не звинувачуєте Васильченка і його прихильників… А як психолог, малі бі бачіті: так, це людина не є святою, як кожен із нас, небездоганна, зі своїми помилками та недопрацюваннями. Альо наскрізь зрозуміла, нічого за пазухою не тримає, відкрита, з підвищеним почуттям справедливості. Він хоче одного: займатися улюбленою справою і створити умови для процвітання цієї справи, намагаючись усіма силами подолати перешкоди для ціх умів. Висловилася зрозуміло?

І ще: якби ви особисто не лише працювали (служили), як кажете, в розвідці, а ще й пройшли Іловайський та Дебальцевський котли та ще 8 місяців, як наші кіборги, захищали Донецький аеропорт, малі нагороду, наприклад, «За мужність», все одне негоже погрожувати своєму опонентові: «Будеш жалітися — вб’ю». Справжній захисник України ніколи так не скаже. У нього цінності і мораль — інші.

*****

А коли на сесії Васильченко заявивши, що має право як громадянин писати і заявляти, коли порушується закон, то це вже остаточно роздратувало пана голову. Анатолій Ілліч: «Я не порушую, ти порушуєш!!! А хто тобі фінансує?.. На цьому сесію вважаю закритою».

Відомо, хто фінансує: не міська рада, не її голова. А гайсинчани — платники податків.

*****

Як виглядає з прослуховування запису, сесія проводилася з порушенням регламенту. Питання музею стосовно вирішення його проблем (розширення приміщення, кадри, зміни штатного розпису, оцінки рівня роботи дофінансування) депутати серйозно не обговорювали. Представникам музею офіційно не було надано слово. Не прийнято рішення. Сесія була закрита раптово лиш від одного вигуку «Анатолію Іллічу, закривайте сесію», бо не сподобався виступ опонента Васильченка С. в тієї годину, коли М. Данилюк перед цим говорив не по суті, м яко кажучи, дивні речі, і скільки хотів, при повній тиші. На шкода, проглядалося упереджене ставлення керівніцтва та депутатів до опонентів.

Дозвольте нагадати: децентралізація дозволяє контроль та присутність у роботі керівних та виконавчих органів громадськості та доступу ЗМІ в будь-якій формі. Сесії ВР транслюються на всю країну, сесія міськради може і має транслюватися на все місто.

Хто порушник законів?

У даному матеріалі ми тім годиною висловлюємося мовою публіцистики. У продовженні, думаю, можна буде порозмовляти вже мовою документів. Хто з наших героїв порушував закони? Хто помилявся і чому?

Хто дозволив зрубувати дерева? Є висновок спеціалістів, що ця липа, яку доглядали кілька поколінь гайсинчан, становила загрозу життю та здоров’ю відвідувачів музею? В Україні є з десяток сторічних дерев. Господарі їх огороджують, лікують, роблять написи, пишаються як раритетом, бо вони бачили знаменитих українців. Бо є свідком нашої історії. І в музеї є відділ флори і фауни, яким завідує, до речі, один зі засновників музею, ветеран війни Володимир Стрижалов.

Хто дав дозвіл будівельникам, окрім есемески з Вінниці, на початок будівництва?

Чому, бодай, не обговорили детально всі варіанти будівництва фонтану з дельфінчиками в іншому місці і не шляхом руйнування того, що ще людям послужити? Чому не встановити пам пам’ятник воїнам АТО в центрі міста, де звільнилося місце від знесеного пам » ятника Леніну?

*****

Отже, шановний Андрію Іллічу, спочатку для вирішення проблем, як бачиться з боці, та й підказує здоровий глузд, потрібно негайно розширити площу музею, повернувши йому приміщення. Музей зможе працювати успішно та ефективнорозвиватись, якщо він матиме, бодай, тихий 83кв. м. У них зібрано вже 2723 експонати та 626 предметів науково-допоміжного фонду. На підлозі — зразки зброї зі сучасної війни на Сході.






У Книзі відгуків музею читала ваш запис: «Гайсинчани, мобілізуймося і зробимо наш музей найкращим на Вінниччині». Гуртуйтеся! А я, мої колеги, моя батьківщина готові вам у цьому допомогти, бо прагнемо принести слушну користь своїй малій Батьківщині.

(Далі буде…)

Автор: Лідія Корсун, Нью-Йорк.

Опубліковано в «Час i подіі» http://www.chasipodii.net/article/19169/

Click to comment

Leave a Reply

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Популярные новости

To Top