Головні новини

Битва за томос: п’ятий елемент української автокефалії

Напевно, нікому влітку 2018 року не треба пояснювати, що таке томос. Слово-мем, про яку ще кілька років тому середньостатистичний обиватель не мав жодного уявлення. Історичний акт, який дає Україні та її православним віруючим законне канонічне право піти з задушливих обіймів Москви.

І чим ближче дата отримання томосу, тим эпичнее боротьба за нього (або, швидше, проти). Ще рік тому ми могли собі дозволити уповільнені зіткнення з цього приводу, зрідка покусуючи один одного і погрожуючи пальцем. Сьогодні, коли вже називаються конкретні місяці, а то й дати офіційного оголошення томосу Вселенським патріархатом, партія перейшла в ендшпіль і сторони перестали приховувати свої стратегії.

Вселенська патріархія (вона ж Константинополь, вона ж Фанар), довгий час не дозволяв собі жодних різких висловлювань з українського питання, в цьому році порадувала всіх зацікавлених осіб просто феєрверком заяв. Сторонньому спостерігачеві може здатися, що Константинополь прорвало раптово, але це не так.

Грунт для оформлення конфлікту між Москвою і Константинополем готувалася давно і вельми старанно. І Константинополь в даному випадку лише реагував на неймовірну до непристойності канонічну безпардонність Москви. Причому треба віддати належне терпінню Фанару – і довірі українців. З квітня 2018 року події схлопнулись і тепер нам випав історичний шанс спостерігати досить швидку розв’язку історії, якій уже – так, так! – не одна сотня років.

Україна, будучи формально світською державою, відноситься до так званих «православних країн» (де при досить високому рівні релігійності переважна більшість віруючих вважає себе православними). Однак, судячи з щорічним звітам соціологів, цей рівень давно придбав спадаюче значення і скоро може піти в круте піке. Здається, ще кілька десятків років – і православ’я виявиться маргінальної релігією.

Не в останню чергу за такий тренд можна подякувати УПЦ МП, яка під «рятівною місією Церкви» бачить насадження ригоризму, фундаменталізму, а часом і відвертого мракобісся, до того ж проповідуючи ізоляціонізм як єдиний шанс для збереження «істинної віри». Що, погодьтеся, в 21 столітті виглядає жалюгідно і смішно.

І ось, здається, нарешті в одну точку зійшлися всі п’ять елементів, з допомогою яких можна врятувати українське православ’я від стрімкої маргіналізації і згасання – політичний, адміністративний, канонічний, соціологічний і вольовий.

Ключовим елементом і сполучною ланкою тут є вольовий фактор, фактор усвідомлення необхідності змін. І Константинополь показав, що він готовий до революції, враховуючи всі ризики і побічні ефекти. Найбільше критики з боку Москви піддається канонічне право Константинополя втрутитися в проблему врегулювання українського поділу. У РПЦ панує теорія, що автокефалія – це канонічна і вольова прерогатива церкви-матері (якою вона вважає себе щодо України).

Однак, як показують дискусії не тільки по Україні, але і по Македонії, ті чи інші церковні області сьогодні можуть перебувати у канонічному підпорядкуванні зовсім не тієї помісної церкви, що їх коли-то історично створювала. У цьому глибинний конфлікт з даного питання між Москвою і Константинополем.

Тому Москва з часом ввела в обіг поняття «киріархальною Церкви», чиє право давати або не давати автокефалію грунтується виключно на поточний статус підпорядкованої галузі, яка претендує на церковну незалежність. Відповідно, Україна нібито є «канонічною територією» РПЦ на підставі акта про передачу Київської митрополії від Константинополя Московської патріархії в 1686 році.

При цьому ігноруються обставини цієї передачі – неканонічні обставини, якими Константинопольського патріарха примусили до передачі, покарання у вигляді відставки самого патріарха через нетривалий час саме із-за цієї передачі, грубе недотримання умов тимчасового управління Київською митрополією і т. д.

З точки зору РПЦ, раз за 300 років Константинополь жодного разу не заперечив приналежність Києва Москві, термін позовної давності минув і претензії більше не приймаються. Однак це не так.

Вселенський патріарх Варфоломій 1 липня заявляє: «Константинополь ніколи не видавав дозволу передавати території України кому-небудь, крім права хіротонії Київського митрополита в Москві на умовах його обрання соборно в Києві на місцевому Соборі і при безумовному згадці Вселенського Патріарха».

Іншими словами, ніякої поступки на віки вічні не було, був просто оренду тимчасового керуючого. Що стосується мема «Фанар ніколи не оскаржував Київ», то далі, в цій же заяві, патріарх Варфоломій нагадує про таке оскарження, яке сталося у 1924 році при даруванні томосу Польської церкви: «Наш Престол не визнав відділення Київської Митрополії й залежних від неї православних Церков Литви і Польщі та їх приєднання до Московської Церкви, що було здійснено проти канонів і не були дотримані права Київського митрополита, який носив титул Екзарха Вселенського Престолу».

Не встигли в РПЦ і УПЦ МП прийти в себе від цієї різкості, як вустами митрополита Прусського Елпидофора, члена Священного Синоду Вселенського патріархату, була висловлена ще більш «крамольна» думка: церква-мати – це та церква, яка народила якусь церковну область, а не та, на площі якої область сьогодні має прописку.

Спочатку владика Елпідофор заявив промосковським журналісту грецького походження Афанасію Авгериносу, що «надання автокефалії помісної Церкви ось вже майже 1350 років підлягає виключної юрисдикції та компетенції Вселенського Патріарха і Священного Синоду Константинопольської Церкви».

При цьому дії Москви по зціленню розколу українського фактично описані як непереконливі. При цьому автокефалія для України була названа «найкращою і найбільш канонічним рішенням в даний момент, тому що тільки це зможе послужити єднання православного народу України».

Інтерв’ю у формі переказу з закавычиванием кількох цитат було опубліковано на російському православному сайті «Правмір», і форма його подачі змусила українських журналістів засумніватися в коректності викладення думки грецького митрополита.

Агентство «Укрінформ» замовило переклад з грецької мови повного тексту інтерв’ю і там виявилося достатньо сенсацій, які «Правмір» свідомо приховав від публіки. У числі їх – ключова канонічна установка про те, що «Московська церква є дочкою української церкви, яка – українська церква є дочкою Вселенського Патріархату».

Ці ж тези владика Елпідофор повторив на виступі в АПІ (Афінському інформаційному агентстві), що говорить про послідовність і обдуманості позиції.

А тепер повернемося до томосом 1924 року, наданим Константинополем Польської церкви. Саме він проклав шлях української автокефалії (і саме він є для самих поляків гарантією їх власної незалежності). Мало хто знає, що перед цим, у 1921 році, поляки зверталися з проханням про автокефалію до Москві – за тією ж самою схемою, як це було з українцями в 1991-му на Помісному соборі. Мовляв, ми тепер незалежна держава, дуже потребуємо автокефалії.

Історія зберегла відповідь патріарха Московського Тихона: «Священні канони нашої Церкви передбачають автокефалію для самостійних народів. Якби польський народ, який нещодавно отримав суверенність, був православний і просив би автокефалію для себе, Ми б йому не відмовили, але давати автокефалію для різноплемінних православних, які проживають в межах польської держави на становищі національних і релігійних меншин – нам не дозволяють ні здоровий глузд, ні священні канони. Що можливо, то ми вже дали православним у Польщі – широку помісно-церковну автономію». Тоді Польська церква звернулася до Константинополя – і потрапила в точку.

Однак в 1948 році радянська влада змусила поляків нівелювати цей томос і вимушено «переполучить» свою автокефалію від РПЦ. Але в загальноправославному Диптиху вони значаться як автокефалії саме на підставі томосу константинопольського, а не московського. Таким чином, РПЦ намагалася знищити будь-які канонічні наслідки томосу 1924 року.

І тепер Москва чудово розуміє: надавши Україні автокефалію, Константинополь активує і польський томос, що дозволить йому вивести з орбіти Кремля і Польську церкву. Так що в деякому роді набуття Україною автокефалії може проходити під гаслом «Za naszą i waszą wolność», одночасно відкриваючи шлях до автокефалії для інших церковних областей, що історично належать до Київської митрополії. Визріють там для цього всі необхідні умови – питання майбутнього.

Не особливо розраховуючи на канони, РПЦ довгий час вибудовувала пул своїх доброзичливців в помісних церквах з допомогою, як це ні банально звучить, фінансових вливань «на підтримку знедолених» або «на відновлення зруйнованих храмів». І регулярні урочисті панегірики з вдячністю РПЦ від глав різних церков на вручення їм солідних грошових премій в Москві приводили до безвихідної думки, що православ’я і корупція – близнюки-брати.

Не будемо лицемірити: про лояльність церковних ієрархів до російських грошей ходить багато історій. Можна було робити ставки: зруйнують російські гроші «еллінський світ»? І ось днями з Греції прийшла сенсаційна новина: висилають з країни двох російських дипломатів і роблять останнє китайське попередження ІППО (Імператорське православне палестинське товариство), які брали участь у спробі підкупу православних ієрархів Елладської церкви і монахів з Афону з метою лобіювання інтересів Росії.

Грецька влада теж відкинула помилковий сором і виявила волю. Це серйозний сигнал і всім іншим «нужденним» фінансової допомоги Росії, здійснюваної по церковній лінії. Гроші пахнуть, і дуже далеко. Часи недоторканних офшорів проходять.

Чим відповість РПЦ на всі ці виклики, нагадують класичну «гіпс знімають, клієнт виїжджає»? У РПЦ зовсім не вміють працювати з кризами. Афон, наприклад, можна терміново импортозаместить Валаамом («будуть ще плакати без наших грошей!»). А Україну можна спробувати втягнути в кровопролитне протистояння.

За задумом росіян, помста повинна принести якомога більше страждань і руйнувань «колишнім і невдячним». Хочеться вірити, що в української влади, яка подарувала надію на томос, достатньо волі (про засоби навіть немає мови!) не допустити релігійну війну. Тим більше що, приміром, за прогнозом навіть протодиякон РПЦ Андрія Кураєва, автокефальна українська церква швидко стане церквою більшості. Так що будемо сподіватися на щасливе завершення «битви за томос».

«>

20.07.2018
05:48
Источник

Click to comment

Leave a Reply

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Популярные новости

To Top